Затишний ранок за кавою та еклерами: комфорт і натхнення перед роботою

Аня зручно влаштувалася на дивані у кав’ярні, чекаючи на своє замовлення. Вона нерідко заходила сюди за капучино та еклерами, щоб підняти собі настрій перед робочим днем. За вікном тихо сипав сніг, і Аня з насолодою зробила ковток гарячої кави. За столиком навпроти сиділи дві дівчини, очевидно, подруги.

— Чуєш, я оце нещодавно перетнулася з дівчиною мого колишнього. Справді, — ні краси, ні вроди! І що він у ній знайшов?

— Може, борщі смажні готує? Або в ліжку чудеса творить? — розсміялася подруга.

— Та ну, кинь! Ось подивися на її фото в соцмережах. На вигляд вона точно не королева краси.

Дівчата засміялися, а Аня заціпеніла на місці. Їй пригадалися слова мами, які вона в сім років підслухала в розмові з батьком. “Анька наша не красуня, обличчям не вийшла, нехай хоч справами себе прикрашає”.

Доросла Аня ретельно дбала про свій вигляд. Але, як би вона не старалася, все одно відчувала себе недостатньо привабливою. Мама часто казала: “Не сумуй, моя донечко. Красою не виблискуєш, так розумом вражатимеш. Вчися, старайся, щоб не залишитися самотньою”.

У школі вона соромилася своєї незграбності й хлопчачої фігури. В інституті навчилася з гарним смаком одягатися та фарбуватися. Навіть хлопця завела. Але чомусь він дозволяв собі жартувати про “плоскі форми” та “гулліверські стопи”. Аня зрозуміла, що навіть розумна мало кого зацікавить. Змирилася й жила далі.

Допивши каву з тістечком, вона побігла на роботу. В обід їй треба було зазирнути до подруги, щоб нагодувати кота й полити квіти. Алла поїхала на пару тижнів до Одеси, а її чоловік рідко був удома. “Якщо випадково зійдуться, то на Аню він і не гляне”, — подумала Алла та спокійно вирушила у відпустку.

Вдома у подруги Аня спершу насипала корм сонному Василю, а потім зайнялася квітами. За стіною грала музика. Дівчина впізнала мелодію і почала підспівувати: “Сяє незнайома зірка, знову ми так віддалекі від дому…” І раптом їй стало так добре в цій квартирі. Від цієї пісні. Серед квітів. Вона почула легкість і піднесеність. Сама не помітила, як почала пританцьовувати, милуючись квітами і… собою.

Раптом почулися голоси.

Аня обернулася і побачила двох чоловіків. Володя! Чоловік Алли. І ще з кимось. Обидва виглядали здивованими. “Який сором!”, — мелькнуло в голові у дівчини.

— Ань, привіт. Це мій друг Костя. Ми зайшли документи взяти. Ти так гарно танцювала, що ми не могли відвести очей. Вибач, що перешкодили.

— Я…мене…Алла попросила.

Аня поспішила до дверей і не помітила кота під ногами. Спіткнулася і незграбно розтягнулася на підлозі. В очах потемніло.

Опам’яталася вже в палаті лікарні.

— Доброго дня. Як ви? Я Віка, ваша сусідка. У вас легенький струс, але лікар сказав, що все гаразд. До вас кур’єр приходив і молодий чоловік з квітами, — дівчина привітно посміхнулася.

— Дякую, — змогла лише промовити Аня.

Потім обережно підвелася, підійшла до вікна й відкрила пакет. У ньому були фрукти, сік і її улюблені еклери. Вочевидь, від Алли та її чоловіка.

Вона потяглася до квітів і побачила записку. “Аню, одужуйте. Такій симпатичній дівчині, як ви, не місце в лікарні. Запрошую на виставку квітів. Відмови не приймаються. Костя”.

Аня сховала обличчя в білі хризантеми, заплющила очі від щастя й побігла обіймати сусідку по палаті…

Краса не обов’язково має бути яскравою й помітною. У кожної дівчини вона своя. Іноді вона тепла і йде зсередини…