Жодної дачі не буде!

Тієї дачі не буде!

Соломія ледь вставила ключ у замок, як відчула — щось не так. Квартира не була порожньою. З кухні лунали голоси — чоловічий та жіночий, старший. Значить, свекруха навідалася. Соломія скривилася. Їхні відносини завжди були напружені: формально ввічливі, але з постійними докорами та повчальними нотатками. Вона не хотіла зустрічатися віч-на-віч. Вирішила вийти на вулицю, пройтися до крамниці — нехай досидить і йде.

Але, зробивши крок у коридор, вона завмерла. Її вразив тон розмови чоловіка з матір’ю. Щось було не так. Прислухалася — і те, що почула, приголомшило її.

— Нічого, скоро Соломійка погодиться на ту дачу, — рівним голосом говорив Олексій.

— Головне, щоб на тебе оформила, — додала свекруха. Соломія мимоволі підняла брови. Серйозно?

— Не знаю, як її переконати, але подумаю. Якщо не вийде — все одно купимо в шлюбі, поділимо. А її квартира при розлученні залишиться їй — це несправедливо. Ми вже два роки живемо в мене, я теж маю право на частку.

Соломія похолола. Яке розлучення?..

— Звичайно, я теж так вважаю. Тоді ви з Мар’янкою зможете взяти щось більше. Як у вас справи?

Яка ще Мар’янка?..

— Нормально. Вона, звичайно, хоче, щоб я швидше подав на розлучення, але я пояснюю — треба зачекати. Ось купимо дачу — тоді й подамо. Соломії скажу, що гроші на моєму рахунку надійніше, вона ж довірлива.

Соломія вхопилася за стіну. В вушах дзвеніло. Перед очима промайнуло все — від першої зустрічі до візиту в агентство, де вона хотіла зробити «сюрприз» — почати продаж своєї квартири, щоб купити ту дачу. А торт, куплений по дорозі додому, досі стояв у пакеті.

Мати була права. Не продавати. Квартира — її захист.

Мовчки пішла у спальню. Дістала валізу, почала складати речі. За хвилину в дверях з’явився Олексій.

— Соломія? Ти вже тут? Що ти робиш?

— Що я роблю? — її голос тремтів. — Мою квартиру захотіли? Хотіли на тебе оформити, так? А ось фіг! І ремонт я робила за свої — у мене всі чеки! І все, що купили, поділимо. Вважай, що подарунок закінчився.

Свекруха, почувши її тон, швидко зникла. Олексій почав викручуватися, брехати, заперечувати. Але було вже пізно.

І тоді Соломія згадала все з самого початку.

Коли їй виповнилося двадцять, батьки подарували їй однокімнатну. «Це твоя опора, — казала мати. — Ніколи не продавай її. Нехай у тебе завжди буде куди повернутися». Тоді це здавалося зайвим, але тепер… Тепер кожне слово лунало як пророцтво.

З Олексієм вона познайомилася через рік після випуску. Заразилася. Почали жити разом. Він наполіг, щоб вона переїхала до нього — «чоловік повинен приводити жінку в свій дім». Соломія здала свою квартиру, гроші ділила: частку на спільні витрати, частку — на заощадження.

Потім — весілля. Гроші від гостей пішли на ремонт у квартирі Олексія. Мати знову хвилювалася — навіщо вкладатися в чуже? Але Соломія відмахнулася: «Я ж тут живу».

Потім стало гірше. Олексій став холоднішим, дратувався, затримувався. А потім, ніби за командою, знову став уважним, ніжним. Квіти, компліменІ тепер, коли вона сиділа у своїй маленькій квартирці, перебираючи в думках минуле, її серце нарешті почало загоюватися.