Жодних грошей: на кредитці залишилася одна одиниця, а холодильник порожній

В кишені пусто, навіть на кредитній картці залишилася лише одна гривня, холодильник порожній… А з трави на тебе дивляться двоє прекрасних, але дуже голодних очей. Як би в такій ситуації вчинила звичайна людина? А хто ж його знає! Ірина ніколи не вважала себе звичайною, тому вибору перед нею не стояло. Яка різниця, як голодувати – разом чи окремо? Вдвох навіть веселіше, вдвох – завжди цікавіше.

Але кошеня дивилося, та в руки зовсім не давалося. Вигляд його був точним і ясним:
– Так, жінко… Руками мене не чіпай! А то знаю я вас – на ручки візьмете, а поїсти не дасте. Ось сюди їжу насипай, ось сюди! Тут зручно, скільки можна вже коло цього місця мені ходити?

Довелося Ірині за кошеням побігати. Втомилися обоє… Маленька кішка втомилася і зрештою здалася.
– Ну гаразд, бери мене, я втомилася.

Кішечка в руках була майже невагома. Вона зовсім нічого не важила – ніби всередині яскравої, пухнастої шубки і не було нічого. І на чому ж тільки трималася кошача душа?

Виключно на силі котячого духу і бажання жити – адже вже два дні кошеня взагалі нічого не отримувало. Та й до цього теж не можна сказати, що особливо ласувала.
Засохлий край піци, половинка котлети та паличку з рештками морозива облизала. От і все, що дісталося за кілька днів, залишившись без мами, маленьке, голодне кошеня.

Ірина несла кішечку і роздумувала. Голод, це, звісно, іноді добре, їй би це не завадило для фігури. Але дитину ж треба годувати! І вирішила вона відкинути до біса свою гордість.
Ця гордість дуже заважала їй жити. Виключно через гордість вона не стала ділити з чоловіком спільно нажите помешкання. А адже це він всі два роки шлюбу їй зраджував!

Через цю гордість не прийняла допомогу мами і тата. І ця гордість погнала її в зовсім чужий місто. У місто, в якому вона опинилася зовсім одна – без родичів, без друзів і без грошей.

Але заради кошеняти Іра забула про свою гордість.
Зайшла вона до магазину, невеликого, біля дому. Там товпився народ: підвипивший чоловік, молода, сімейна пара і літня, уже доросла, жінка.
– Доброго дня. – Звернулася Ірина до продавця.
– Ви мене знаєте, я в третьому під’їзді живу. Чи не позичите мені пару пакетиків вологого корму? Я віддам за кілька днів, у мене зараз нема ані копійки. А із зарплати одразу ж принесу… Ось, підібрала кошеня, а годувати зовсім немає чим.

Підвипивший чоловік подивився на Ірину тяжким, досить незадоволеним поглядом.
– Пару пакетиків? Не вигадуй! Хіба тим кошеня нагодуєш? Яловичину треба брати! Ось той шмат для мене зважте. І тріску ще, два хвоста. Скільки з мене?

Розплатився і простягнув пакет Ірі.
– На, годуй свою пухнасту мордочку. А то – два пакетики, два пакетики. Ех, жінки-жінки…
Пробурчав і пішов.
– Доця, візьми молочка.

До Ірини підійшла літня жінка і простягнула літрову упаковку.
– Кошенятко маленьке, вони це люблять. Бери-бери, для маленького не шкода.

Зітхнула жалісливо і також пішла. Молода пара перезирнулася, вони зрозуміли одне одного без слів. Дівчина підійшла до прилавка:
– Дайте нам корм для кошенят, 10 пакетиків, хліб, рис і кефір.

Як ви зрозуміли, це також все дісталося Ірині. Як же їй було ніяково перед людьми, але всі вони давали їй продукти з власної волі, від чистої душі.

Іра несла кошенятко і продукти додому. Кошенятко пищало і намагалося прорватися до пакету. Аромат свіжого м’яса зводив малечу з розуму.

А Ірина ніяк не могла зрозуміти… Як це так? Окремо їм обом було погано і безперспективно. Іра тільки-но зуміла влаштуватися на роботу і перша зарплата буде лише наприкінці цього тижня.

Кошеня теж – кілька днів бігало голодне. А сьогодні, коли вона його забрала, зворушила відразу кілька, таких різних людей.

Вдома, після вечері, дві дівчинки (велика і маленька) гралися, а вночі кошеня вдячно муркотіло біля плеча.
– Думаєш, це я тебе нагодувала?
Гладячи крихітну лапку, запитала у кошеняти Ірина.
– Помиляєшся. Це ти нагодувала мене!