Connect with us

З життя

Життя у переповненій кімнаті: історія Лени.

Published

on

Юлія мешкає в комунальній квартирі на Подолі в Києві. Має вона невелику кімнату на двох із сином Тарасиком, всього 15 квадратних метрів. Затишна, чистенька, з вікнами на дитячий майданчик у дворі. Іноді вони з сином навіть виходять на цей майданчик, звичайно, увечері, коли мами з дітками вже розійшлися по домівках. Комунальне життя в Юлі не звичайне… Немає ані сварок між сусідами, ані суперечок щодо черги на прибирання чи оплати телефону. Сусідки у Юлі – інтелігентні бабусі-сестри, дуже милі, тихі старі діви, які пережили в молодості Голодомор і втратили в ньому всю сім’ю. Тарасика вони люблять, як рідного внука, сидять із ним, коли він хворіє, а Юлія має йти на роботу, підгодовують та балують зі своїх пенсій. Юлія натомість дбає про порядок у всій квартирі. Так і живуть вони у своєму маленькому світі, дружньо, затишно і спокійно…

Чоловіка у Юлі немає з тих пір, як народився Тарасик. Точніше, хлопцю було приблизно рік, коли тато тихо зник із їхнього життя. У Тарасика ДЦП. Дитячий церебральний параліч… У нього синдром насильницьких рухів, гіперкінези, коли дитина рухається як маріонетка на ниточках. При ходьбі судомить все тіло, руки корчить, обличчя перекошує гримаса… Але інтелект повністю збережений. Зір, слух – все в нормі. Говорить він добре, хоча й сильно заїкається. Тарасик дуже добрий, грається зі старою кішкою Марічкою, папугами і хом’яком. Перші чотири роки життя Тарасика з мамою не виходили з лікарень. Додому з’являлися лише між курсами реабілітації. До чотирьох років він досить зміцнів, щоб піти в дитячий садок. В Києві майже в кожному районі є корекційні садочки, де приймають навіть важких діток. Але Юлія тоді мала таке скрутне фінансове становище, що мусила шукати для Тарасика цілодобову групу, а це не всюди є. Нарешті вона влаштувала Тарасика в підміський садочок, куди батьки могли залишати дітей на п’ять днів. Тарасик швидко звик, не капризував, терпляче чекав маму по п’ятницях. Юлія влаштувалась помічницею на друкарню, ще й підробляла прибиральницею в офісі по дві години на день. Разом з пенсією сина на життя вистачало.

Життя розпочиналося о сьомій вечора в п’ятницю… Юлія забігала в садочок однією з останніх, запихана, знервована. Пожила няня передавала їй дитину, мішок з одягом, забрудненим за тиждень, і малий пакетик із запіканкою та яблуками, що залишилися з підвечірку. Вони виходили на вулицю і сідали на маршрутку, потім їхали в метро, потім на тролейбусі… Дорога з дому в садочок і назад була для Юлії та Тарасика справжнім випробуванням.

Того року була рання та сніжна зима. Сніг прибирати не встигали, він усе падав і падав, його просто згортали вздовж доріг в брудні мокрі кагати. Юлія відпросилася з роботи о другій, інакше ризикувала не встигнути забрати Тарасика із садочка. Але дісталася швидко, і вони з хлопчиком вирішили зайти в зоомагазин біля метро… Зоомагазин давно вабив Тарасик уяву, там стояли чудові акваріуми, щебетали пташки в клітках, продавалися хом’ячки і шиншили. Тарасик кинувся всередину, загрібаючи ногами, судомно стискаючи кулачки і сяючи від щастя. По дорозі до заповітних кліток він зачепив ланцюг для собак, і той з важким дзвоном упав на підлогу…

– Жінко, у нас і так покупців немає, а ви зараз останніх розлякаєте зі своїм… (продавчиня затнулась, мабуть, напрошувалося якесь неприємне слово) зі своєю дитиною.

Продавчиня стала збирати впалі ланцюги, Юлія кинулася їй допомогти, але та грубо відсунула Юлію вбік.

– Сама зберу… Це зоомагазин, а не зоопарк. Братимете щось? Ми закриваємося.

Юлія взяла сина за руку, мовчки вийшла з ним на вулицю… Через снігопад не було видно входу в метро. Вони спустилися вниз по ескалатору, пропустили три переповнені електрички і втиснулися в четверту. Зазвичай при вигляді Тарасика завжди знаходився якийсь свідомий студент чи жінка, які без слів поступалися йому місцем. Але зима, снігопад і бруд, штовханина, втома і тіснота зробили всіх пасажирів вагона байдужими і егоїстичними. Юлія попросила дівчину, що сиділа з краю, трохи посунутися. Тарасик сів, незграбно рухаючись і зморщуючись, але все-таки наступив дівчині на ногу. Дівчина змовчала, але окинула Юлію таким красномовним поглядом, що в неї всередині щось обірвалося й защемило в носі…

З тролейбусом їм, можна сказати, пощастило. Він був напівпорожнім, і Тарасик із мамою сіли на подвійне сидіння біля вікна. Юлія закрила очі. Їй було всього 30 років, а Тарасикові шість. Від хронічної втоми і стресу Юлія виглядала набагато старшою, бліда, з колами під очима, огрубілими руками. Про особисте щастя вона навіть не задумувалася тепер. Все, що вона хотіла – швидше дістатися додому, напитися гарячого чаю, покласти Тарасика спати і заснути. Тарасик згадав, що вони вчили пісню до Нового року. Він відірвався від вікна і почав смикати матір.

– Ма-мо-усю, слу-хай… Про Святого Миколая! – Тарасиків голосок заїкався, він увесь напружився і заспівав.

– Заткни ти свого виродка… Поки я його не заткнув. Що за країна, бардак. Кормимо якихось виродків, б…

Чоловік на передньому сидінні був добряче напідпитку. Інші пасажири з цікавістю спостерігали за тим, що відбувається. Тарасик задумався, а потім заревів на весь салон. Тролейбус під’їжджав до зупинки. Чоловік підвівся та схопив Тарасика за комір. Юлія раптом озвіріла, вийшла зі ступору, в який її ввігнали слова чоловіка. Вона вхопилася міцно йому в обличчя і відштовхнула від сина в дверний проріз. Тролейбус зупинився і відчинив двері. Юлія штовхнула чоловіка в пах, вклавши в цей удар всю накопичену образу, біль і горе. Чоловік зігнувся вдвоє, не втримався на ногах і впав на вулицю прямо в чорний від бруду замет.

– Колю, двері зачиняй швидше, поїхали, – кондукторка, що спостерігала за цією сценою, явно була на боці Юлі…

На наступній зупинці Юлія вийшла, підняла на руки втомленого хлопчика, мішок з одягом і вирушила крізь снігову заметіль до дому… Єдиного їхнього притулку, де на них чекали бабусі-хранительки, гарячий чай і кішка Марічка.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

п'ятнадцять − два =

Також цікаво:

З життя5 хвилин ago

A little predicament: guests are arriving soon, and you’ve got to make a quick exit.

There’s a problem, were expecting guests soon and you both need to leave the house. You understand that there wont...

ES3 години ago

Aquella frase había pertenecido a ellos mucho antes de que la niña naciera

Marina rompió a llorar cuando Dani levantó la pequeña insignia hacia la ventana y dijo: —Mamá, la luz sigue encendida....

ES3 години ago

Natalia empezó a llorar cuando vio la pequeña rosa prendida en la chaqueta de Inés

Natalia empezó a llorar cuando vio la pequeña rosa prendida en la chaqueta de Inés. Pero terminó de romperse al...

ES3 години ago

Mateo sintió que el aire desaparecía de la habitación

Elena se echó a llorar cuando Alba levantó la muñeca y preguntó: —Entonces… ¿Isabel era mi madre de verdad? Mateo...

З життя5 години ago

John’s Unexpected JoyHe tucked the small, polished stone into his pocket, feeling as if fate itself had slipped a secret gift into his hands.

In a tiny town that clung to the edge of the map like the last speck of dust on a...

З життя6 години ago

The Story ContinuesShe stepped onto the mist‑shrouded pier, where a lone lantern flickered, beckoning her toward the secret that would change everything.

June 12 I watched Ethel glide onto the immaculate grass of Bramley Lane, her steps as measured as an actresss...

З життя7 години ago

“‘How ill‑timed their anniversary,’ she whispered. ‘They even managed to celebrate it out in the village.’ Snippets of a disgruntled man’s remarks reached Lucy, and she realized her husband’s brother had invited them to a 25‑year—silver—wedding celebration.”

How illtimed this anniversary of theirs is, Lucy muttered, her voice trembling with frustration. Theyve found the nerve to celebrate...

ES8 години ago

Carmen rompió a llorar cuando Lucía abrió la mano y le enseñó la pequeña insignia

Carmen rompió a llorar cuando Lucía abrió la mano y le enseñó la pequeña insignia. —Mira, mamá. El águila ya...