Зрада перед весіллям: одна помилка, що змінила все.

Юля зрадила Миколі лише один раз, ще до весілля. Він назвав її товстою і сказав, що вона не влазить у весільну сукню. Ображена, вона вирушила з подругами до клубу. Там напилась і прокинулась у незнайомій квартирі з блакитнооким красунчиком. Було страшенно соромно! Вона нічого не розповіла Миколі, тут же пробачила всі його образи і навіть сіла на дієту. Кинула пити, адже незабаром дізналась про вагітність, так що привід був.

Дочка народилася вчасно, гарна блакитноока дівчинка, від якої Микола був у захваті. П’ять років Юля впевняла себе, що все добре, адже у свекра теж блакитні очі. Ну, кудрява, то що ж? З усіх сил гнала з пам’яті того кудрявого хлопця, ім’я якого навіть не пам’ятала. Але щось у глибині материнського серця нашіптувало, що дівчинка не від чоловіка. Можливо, саме тому вона прощала Миколі все: нічні переписки, часті відрядження, вічне невдоволення її зовнішністю і кулінарією. Дівчинці потрібна сім’я: батька вона обожнює, та й які чоловіки не зраджують?

– Терпи, куди ти підеш? – говорила мама. – У нас, сама знаєш, місця немає, бабуся злягла, брат наречену привів, куди я вас усіх? Я ж казала тобі: не можна квартиру на свекруху оформляти, лишишся потім у розбитого корита!

Юля терпіла. Але це не допомогло, і одного разу Микола таки пішов від неї. Сказав, що зустрів іншу, навіть плакав, говорив, що завжди буде для Аліси батьком, але проти своїх почуттів піти не може. Мати, яка доньку начебто приймала, після розлучення видала:

– Тест на батьківство зроби, а то, може, даремно аліменти платиш!

Юля злякалась: думала, що лише в неї такі підозри. Виявляється, ні.

– Ти збожеволіла? – накинувся Микола. – Аліса – моя дочка, це і сліпий побачить.

Недаремно свекруха підозрювала, бо коли через рік після розлучення Юля потрапила в лікарню з апендицитом і побачила там знайоме обличчя, її сумніви розвіялися відразу в тих блакитних очах над білою маскою.

– Вибачте, а ми з вами не зустрічалися? – запитав хірург.

Юля відчайдушно похитала головою. Сподівалася, що він не згадає. Але він згадав, бо наступного дня на обході пожартував:

– Сподіваюся, ви не втечете так стрімко, як минулого разу?

Юля почервоніла, як помідор. І вирішила для себе, що піде з лікарні за першої ж можливості. Тільки от одного вона не врахувала: за ті дні, що вона там була, Максим встиг зробити так, що їй не хотілося тікати.

Про дочку вона нічого не сказала, точніше, сказала, що є дочка, але про його батьківство натяку не було.

Максим все зрозумів сам, у перший же день, коли побачив дівчинку. Він хвилювався, купив ляльку, задав Юлі десятки запитань, щоб правильно себе поводити.

– Ти розумієш, – сказав він, – коли ми з сестрою були маленькими, мама зустріла чоловіка, і вона його дійсно любила, але сестра моя його не прийняла, і мама зрештою йому відмовила. Не хочу так, хочу бути для твоєї дочки другим батьком.

Від цих слів Юля аж похолола. А коли він увійшов і побачив дівчинку, зупинився на кілька секунд і озадачено подивився на Юлю, стало зрозуміло: він теж все зрозумів.

«Яка різниця, – подумала Юля. – Все одно рано чи пізно довелося б йому сказати».

Навчена своїм шлюбом, вона чекала звинувачень і криків. Але Максим, коли вони залишилися наодинці, міцно обійняв її і прошепотів: «Яке ж це диво!».

Спочатку Аліса начебто нормально приймала Максима. Але коли Юля обережно спитала у дочки, не проти, якщо Максим буде з ними жити, вона заплакала і сказала:

– Я думала, що татко повернеться! Нехай Максим живе в іншому домі.

Зрештою вона її вмовила, але Максим сильно засмучувався.

– Вона ж моя дочка! Ти маєш їм сказати!

– Микола цього не переживе. І Аліса. Ти розумієш, для неї він – батько, а для Миколи вона – єдина дочка. Здається, його дівчина не може мати дітей. Так мені свекруха казала.

Максим ображався, Аліса влаштовувала скандали, Юля всіма силами намагалася підтримувати мир у їхній дивній сім’ї. Врешті в них склався певний порядок, завдяки якому вдавалося лавірувати між двома улюбленими людьми: до Миколи вона возила дочку сама, намагаючись, щоб чоловіки не зустрічалися, Алісу з Максимом наодинці не залишала, бо вони обов’язково сварилися, служила ніби перекладачем між ними. Навіть на Восьме березня вона готувала з Алісою листівку, побоюючись, що та скаже щось Максиму, а він не витримає і скаже їй правду.

А потім Юля завагітніла. І страшенно злякалася. Вона боялася, що друга дитина буде схожа на Алісу, як дві краплі води, і Микола все зрозуміє; боялася, що Аліса буде ревнувати і сердитися на Максима ще більше; боялася, що Максим скористається ситуацією, поки вона буде в пологовому будинку, і все розкаже Алісі.

Домовилася з мамою, що та забере Алісу на пологи. Мама погодилася, хоча у неї вже дві дитини (брат встиг їй подарувати онуків), але все вийшло не так: за день до того, як у Юлі почалися пологи, мама потрапила в лікарню з камінням у жовчному. Вітчим брати на себе третю дитину відмовився, брат і його дружина цілими днями на роботі. І Юля вирішила відвезти дочку до Миколи. Але ось біда: той був у відрядженні, а звертатися до свекрухи зовсім не хотілось.

– Я що, з власною дочкою не впораюся? – обурився Максим.

Ці пологи були куди складніші для Юлі: не лише довелося робити кесарів, потім затриматися в лікарні, тому що у сина була жовтяниця, так ще й вдома бомба уповільненої дії! Максим запевняв, що все добре, а дочка відмовлялася з нею говорити, і Юля дуже переживала. «Він все їй розповів», – думала вона.

До того ж, навіщо-то, поділилася своєю історією із сусідками, а ті давай запевняти, що треба всім усе розповісти, що таємне завжди стає явним, і Юлю чекає розплата за брехню. Розхвилювання сусідками і розм’якша від окситоцину, вона подзвонила Миколі і сказала:

– Мені потрібно тобі зізнатися.

– У чому?

Довго мовчала, збиралась з думками.

– Ти про Алісу, чи що?

– Що про Алісу? – злякалась Юля, хоч сама збиралася все йому розповісти.

– Що вона від твого коханця. Я знаю.

– Він що, сказав тобі? — здивувалася Юля.

– Та я давно знаю, заспокойся. Їй рік був, коли я тест зробив. Мені ще перед армією казали, що дітей у мене не буде. Я мовчав, сподівався на диво і думав, ось воно. А потім засумнівався. Мама ще… Ось і перевірив.

– Але… Як…

У Юлю в голові не вкладалося те, що він усі ці роки мовчав.

– А що мені було робити? – буркнув він. – Дівчинка-то в чому винна? І не подумай їй сказати! Я стільки терпів не для того, щоб ти мене без дитини залишила.

Ось тобі і Юріїв день!

На виписці Юля була сама не своя: все дивилася то на дочку, то на чоловіка. Обидва вели себе дивно: переглядалися і мовчали.

– Ну, як ви без мене? – нервово спитала Юля, коли син заснув, а Аліса сіла малювати.

– Та все добре! Зайве ти її охороняла вічно, без тебе ми відразу домовилися.

– Ти їй сказав?

– Ні, звісно! Ти ж заборонила.

– Заборонила. А чому вона тоді така похмура?

Максим хитро посміхнувся.

– А ось спитай сама.

Юля пішла в кімнату дівчинки. Та аж мову від завзяття виставила: малювала щось червоним олівцем. Юля підійшла ближче, роздивилася. На малюнку було троє дорослих і двоє дітей.

– Це хто? – спитала вона.

– Непомітно, чи що? Ти, тато, Максим та ми з Вадимком.

– Гарно.

– Ага. Мамо! А як думаєш, може у людини двоє татусів бути?

«Так і є – сказав!»

– Ну… Буває так, – обережно відповіла вона.

– Тоді можна я буду Максима теж татом називати? Він хороший. Ми з ним побудували замок із лего і ходили дивитися рибок. Там такий смішний продавець, дідусь у кепці. Він спитав, ким працює мій тато. А я не знала, що відповісти, він же про Максима спитав. І я сказала, що лікар. Це ж класно, коли тато – лікар. Я у нього вже спитала, але вирішила у тебе уточнити.

До горла підступив ком. Юля раптом зрозуміла, в яку пастку себе загнала. Микола-то її пробачив, і Максим простить. А якщо колись правду дізнається Аліса… Треба вирішувати зараз: сказати чи чекати розплати. Юля обійняла дочку і промовила:

– Звичайно, можна. Думаю, Максим буде радий, якщо ти будеш називати його татом. Але татові краще не кажи…