З життя
Зрозуміла, що щастя немає меж

Зрозуміла, що щастя її безмежне
Оксана вирішила на вихідні поїхати до рідного села, відвідати стару матір і сестру. Сама вона мешкає у обласному центрі, працює лікаркою-кардіологом у лікарні, тож рідко випадає нагода вирватися додому.
Оксані сорок п’ять, симпатична жінка, давно вже побувала заміжньою і народила доньку. Та вже закінчила інститут і, вийшовши заміж за однокурсника, поїхала до нього в рідне село. З чоловіком прожили сім років і розійшлися виявилися надто різними. Вирішили обоюдно, що варто розлучитися.
Добре, що видалися три вихідні, раділа Оксана. Треба заїхати до магазину, купити мамі і сестрі дещо із міста.
Оксана родом із села, з дитинства мріяла стати лікарем і якнайшвидше вирватися з дому. Чесно кажучи, жити в селі нуднувато, хоча й назва у того села «Веселе». Але радості там було небагато, село занепадало. «Веселі» мешканці розлетілися на заробітки, хто куди, роботи немає, молодь їде до міста.
Осінню та зимою в селі особливо сумно. Трохи світліше стає навесні, коли починаються польові роботи. Навколишня буйна зелень і сонце роблять життя в «Веселому» справді трохи радіснішим.
Зараз друга половина червня. Оксана їхала автобусом із міста, милувалася у вікно пропливаючою зеленню та барвами. На душі було радісно майже два місяці не бачила рідних, робота…
Мама почуває себе не найкраще, добре, що Альона живе з нею в хаті. Це просто щастя, інакше довелося б частіше сюди їздити, а шлях не близький три години автобусом, думала Оксана, дивлячись у вікно.
Молодша сестра Альона нікуди з села не виїжджала, вийшла заміж за місцевого хлопця й так тут і оселилася. Батько помер рано, тому Альона з чоловіком жили у матері. Тарас виявився майстерним хату відремонтував, зробив велику прибудову для своєї сім’ї і окремий вхід, щоб не заважати тещі. Альона народила двох синів-близнюків, вони вже теж виїхали з села й навчаються у коледжі.
На відміну від мене, Альонка завжди хотіла жити в селі, а в мене, навпаки, було величезне бажання втекти з цієї «радості», ділилася вона з подругою Софійкою, яку колись навіть привозила в село, і та була щаслива від свіжого повітря та краси навколо.
Розумію, Соню, тобі, міській мешканці, уперше вдалося побувати в селі, ось і милуєшся цим усім. А якби жила тут восени, коли дощ, бруд, або під час весняної розталиці… Ото б я подивилася, як би тоді захоплювалася, сміялася Оксана.
Цього разу час у дорозі пройшов непомітно, бо вона дрімала, а прокинулася, коли вже проїхали велике селище. Незабаром у далині з’явилося село, на вказівнику великими літерами було написано «Веселе». Водій звернув з траси, тепер їхали ґрунтовкою, місцями потряхувало.
Вийшовши з автобуса, Оксана озирнулася.
Нічого не змінюється, усміхнулася вона і пішла до своєї хати.
Сонце приємно гріло, повітря було особливо свіжим і легким, пташки співали, настрій у Оксани був чудовий таки рідний край.
Здоровенькі були, Риточко, почула вона старенький голос і підняла голову. Перед нею стояла бабуся Марія, сусідка її матері. У гості до матусі?
Здоровенькі були, бабусю Марусю. Так, навідати треба, занудилася.
Добре діло. Нещодавно матуся твоя згадувала тебе, чекає… Ну, добре, іди, а я в магазин, потрібно трохи дрібничок купити, пенсію принесли.
Добре, бабусю, а як здоров’ячко?
Та як? За віком, дитинко, за віком, промовила старенька і поплелася своїми справами.
Оксана зайшла у калітку рідного двору, нікого не було. Відчинила двері, і на порозі, як завжди, її зустрів кіт Барсик. Потерся об ноги.
Привіт, мій хороший, привіт, малюку, ласкаво промовила вона і погладила пухнастого кота, а він уже нишпорив.
Ого, малюк… визирнула з кухні Альона. Морда вже в миску не влізає, справжня діжка, сміялася вона. Привіт, сестро, вони обнялися. Привіт, мандрівнице. А ми з мамою тебе чекали. Їстимеш?
Ще б пак, і з дороги я.
В хаті їстимемо чи надворі?
Звісно надворі, сонце, тепло, краса… Де я ще так повечеряю?
Ну й добре, я теж люблю на свіжому повітрі. Зараз накрию стіл.
А мама де?
В городі. Ось іде, вже й ягоди тобі несе назбирала трохи суничок. Як же, треба ж дочку пригостити, сміялася Альона.
Привіт, мамо, підбігла до неї Оксана, взяла миску з ягодами. Як ти? Засумувала я за тобою, обіймаючи матір, говорила донька.
Привіт, Ритусю, привіт, рідненька, мати була щаслива, обидві доньки поруч. Вирішили тут у бесідці вечерятиВони поснідали в бесідці під спів пташок, і Оксана зрозуміла, що справжнє щастя завжди було поруч у рідному селі, у теплі родини та в очах Степана, який тепер став її опорою.
