Зв’язок сестер

Ольга прокинулась зі світанком, приготувала сніданок, зібрала чоловікові їжу з собою і лише тоді пішла будити його.

— Олю, нащо так багато? Повернусь же завтра, — сказав чоловік, побачивши об’ємну сумку.

— Два дні щось їсти треба. Не буде тобі часу там готувати, розігрієш і поїси. Не вигадуй. Окрім їжі ще й теплий одяг. Ночі вже холодні. Пий чай, поки не охолов, — відмахнулася Ольга.

Чоловік щільно поснідав, одягнувся, взяв сумку.

— Я поїхав, а ти лягай, досипай, — сказав він, виходячи з квартири.

Ольга зачинила за ним двері, повернулася на кухню й визирнула у вікно. Вона знала, що на середині двору Вітя обернеться й помахає їй. Чоловік справді зупинився й, обернувшись на будинок, підняв руку. Вона помахала у відповідь. Ольга усміхнулась про себе: «Ніби молодята». На душі стало тепло й гарно.

Останнім часом, як вийшла на пенсію, вона завжди так проводила чоловіка на роботу чи на дачу. Вони прожили разом двадцять шість років. Не так багато для їхнього віку. У кожного з них за плечима був досвід попередніх стосунків.

Ольга не любила залишатися сама. Поїхала б із чоловіком на дачу, але обіцяла доньці посидіти з онуком сьогодні. Вона зітхнула. Спати не хотілося. Але що робити? Прибирати занадто рано. Не ввімкнеш пилосос о шостій ранку. У панельках чутність гарна. Люди у вихідні люблять поспати.

Від нудьги Ольга прилягла на ліжко прямо в халаті. Лежала й думала про все підряд, непомітно для себе заснула.

Їй навіть сон приснився. Була у бабусі в селі собака Бурка, великий і кудлатий. Уві сні він підбіг до Ольги, радісно виляючи хвостом. «Бурко, вітаю! Звідки ти?» — спитала вона й простягнула руку, щоб погладити пса. Але Бурка раптом оскалився на неї. Ольга відсмикнула руку, не розуміючи, чому він не дав себе погладити…

Вона смикнулася й прокинулася. У кімнаті порожньо, ніякого Бурка тут бути не могло. Пес умер від старості, коли Ользі було чотирнадцять. Глянула на годинник — спала всього хвилин десять. Вона знову заплющила очі. «Померлі сняться до непогоди, а собаки — до родичів», — встигла подумати вона, як роздався дзвінок у двері. Хто ж це так рано?

Ольга сіла, спустила ноги з ліжка, взула капці й пішла у передпокій. Дзвінок луОльга підійшла до дверей і, відчинивши їх, побачила на порозі ту, кого не бачила роками — свою сестру Марію, яка стояла з виразом на обличчі, що нагадував їй про всі старі рани.