Моя втеча з весілля стала новиною №1 у селі, а моя мама й досі на мене злиться.

Вже понад 15 років я проживаю в Італії. Я зуміла тут відкрити власну справу та побудувати щасливе сімейне життя. У мене є дві доньки: меншій, Оленці, 8 років, а старшій, Саші, 13. Що ж, але хочу я вам розповісти не про щасливе життя закордоном, а про те, що мене спонукало переїхати.

15 років я прожила у невеличкому селі на Волині. Виховувала своїх менших сестричок та старанно вчилася, тому що вірила, що стану вчителькою. Все-таки, я вступила у педагогічній університет. Там я й познайомилася з Артуром, який допомагав мені освоїтися у місті та подружитися з новим людьми. Сам він був родом з багатої сім’ї, але це ніяк не вплинуло на його простоту та доброту.

Першим важким періодом для наших романтичних стосунків стали літні канікули. Він відправився з батьками закордон, а я назад до себе у село. Залишалося тільки чекати початку навчального року.

Тим часом моя мама вирішила, що я обов’язково маю одружитися з Миколою, що був нашим сусідом. Він давно любив мене і я знала про це, хоча ніяких натяків на взаємність не давала. Великим плюсом, який бачила моя мама у Миколі були статки, що дістануться йому від батьків, оскільки він був єдиним сином.

Я розповіла мамі про свою палку міську любов. Звичайно, вона мене зрозуміла й сказала, що дасть мені час, щоб я все-таки зрозуміла, що Микола мені більше підходить.

Нарешті настав день, якого я так довго чекала. 1 вересня. І тут погана новина…. Артур взяв академвідпустку, бо залишився закордоном.

Тоді я вирішила, що все кінчено. Була наскільки розбита й пригнічена, що з легкістю погодилася вийти заміж за Миколу, коли він у грудні прислав старост.

Навесні ми святкували весілля. Святкували ми його недовго, тому що ще до першого танцю я втікла з власного весілля.

Артур почувши, що я хочу вийти заміж, повернувся й відразу відправився до нас у село. Тоді ми тільки збиралися йти до церкви, як я помітила машину, що під’їжджає, й побачила Його. Він повільно вийшов з неї. Я ні слова нікому не сказавши сіла до нього у машину. Машина рушила і ми поїхали.

На ранок моя втеча з весілля у селі стала новиною номер один. Моя мама була наскільки ображена на мене, що не спілкувалася за мною близько 3 років, але охолонула, коли я привезла її внучку. Микола та його родина так і не змогли мене пробачити, тому що, як вияснилось, протягом довгого часу моя колишня свекруха “влаштовувала козні” й писала моєму чоловікові про мої “зради”. Звичайно, він розумів, що це все брехня.

З Артуром у нас все добре. В один момент він переконав мене, що закордоном жити буде краще і заради щасливого життя своїх донечок я відправилася в Італію.

Сказати чесно, то мені було важко покидати Україну, але чого не зробиш заради щастя своїх рідних!