Я отримала повідомлення про одруження брата, тоді мені стало неприємно, а після того, як він зателефонував, то я не прийшла на весілля.

З братом у нас завжди хороші стосунки були, але, коли я почала жити цивільним шлюбом за 300 кілометрів від рідного міста, то наші дороги розійшлися.

Минуло 3 роки від нашої останньої зустрічі на хрестинах моєї доньки. Проте я була здивована, коли замість особистого запрошення, отримала на пошті повідомлення про весілля, куди запрошуюсь лише я.

Я думала, можливо, брат помилився, вже він знає, що у мене є чоловік, хоч і цивільний. Проте, коли я йому зателефонувала, то він повідомив, що запрошує лише найрідніших.

Звичайно, мені було неприємно, що мій чоловік буде осторонь, але все-таки це весілля брата і не мені вирішувати, кого запрошувати.

Тим часом, я вирішила, що ми з донькою на весіллі у дядька маємо бути красунями й замовила нам схожі плаття.

За місяць до весілля пролунав дзвінок від брата.

– Привіт, а ти точно будеш донька брати?

– Так, а що? Місць у кафе не вистачає? – я пам’ятала те кафе, де брат збирався святкувати весілля і знала, що багато людей туди не поміститься.

– Ні, вистачить, просто, вирішив перепитати.

– Ти на неї місце не бери, вона посидить у мене не руках. – відповіла я, відчуваючи неприємний осад, що залишиться після цієї розмови.

– Ой, добре, тобто дуже добре. Бо сестра моє Вікторії зробила так само ж.

За тиждень до весілля, коли ми забрали з донькою наші плаття з ательє написав брат.

“Привіт, ми підрахували, що весілля триватиме десь 8 годин і це тільки у ресторані! Дітям буде важко знаходитися на святі скільки часу, тому краще приїзди сама. А то дівчинка почне плакати, вередувати в все свято зіпсує Сестра Віки теж сама приїде”.

Сказати, що я була приголомшена — нічого не сказати. Я відписала йому, що не прийду. Й взагалі моя донька дуже комунікабельна дівчинка. Багато танцює, співає і договоритися з нею легко, щоб не вередувала, а тут таке.

Брат перепросив за все і сказав, що можемо приїжджати всією сім’єю. Натомість я відповіла, що все одно не приїду. Подарунок я передала мамою.

Зараз мене засуджує вся сім’я за такий вчинок. А я й сама вже не розуміє, можливо, потрібно було забути про свою гордість та все-таки піти до брата?