Покинула чоловіка з важкохворою мамою

Я безсердечна людина, паскуда та погань. Ось таку оцінку я отримала після того, як покинула свого чоловіка з лежачою  мамою після інсульту.  Мій чоловік просто категорично наполягав на тому, щоб я покинула роботу і цілодобово  доглядала за його матір’ю. Його маман ще та була хитра лисиця, поки бігала здорова. А зараз вона доглядальниць не хоче, їй не подобається, як вони готують.

Ні, я не проти допомагати і на вихідні, і у свій вільний час провідувати свекруху, прибирати, готувати їжу….Але, не 24 години на добу проводити з нею.  Роботу я кидати не хочу! Мені вона подобається. Чи мене мої батьки дарма вчили усі 5 років, щоб я гляділа по суті якусь чужу людину?

Ну, я просто була змушена так зробити…Але на душі, ніби кіт  напаскудив. 6 місяців тому в свекрухи стався інсульт. Ми з чоловіком забезпечили їй одразу дороговартісне лікування та догляд. Наймали доглядальниць, масажистку. Зміни відбулися швидко.

Мова повернулася, дрібна моторика в нормі. А от ходити “мама” категорично відмовляється. Просто не хоче виконувати вправи з лікувальної фізкультури.

Джерело: web-nomad.ru

Прохання і благання не допомагають. Сімейний лікар говорить, що, при тому догляді, який ми їй забезпечили, у неї були шанси на відновлення всіх рухових функцій на 100%. Свекруха просто відмовляється йти на контакт. Потім свекруха захотіла,  щоб її годували виключно свіжими  і домашніми стравами.

При чому приготованими ріднею, а не доглядальницею. Ну і тут мого чоловіка понесло… Він став наполягати, щоб я  негайно кинула свою роботу і стала доглядати за його матір’ю.  Аргументує це тим, що ми живемо у її квартирі. Квартира переписана на нас. Тому ми по совісті повинні доглянути матір. Зарплата у мене висока, кар’єра розвивається краще, ніж в чоловіка. Запропонувала чоловіку покинути роботу, але він не хоче.  

Словом, тиждень тому я його покинула. Ох, скільки брудних огидних слів я почула в свою адресу…Усі варіанти ніби перебрала. Чоловік не хоче йти на діалог і придумати якесь інше рішення. А я відчуваю себе винною. Але пахнути фекаліями і  тішитися від життя я не зможу.

Одна справа, якщо це  була б  моя мама, а так це зовсім чужа тітка. Хочу почути від вас слова підтримки та поради. Що мені робити?