Connect with us

З життя

Тому, що він — добрий

Published

on

Соломія поставила важкі валізи на підлогу в передпокої.
— Ура! Мамочка приїхала! — радісно закричали дівчатка, вибігаючи навперейми з дитячої.
Соломія усміхнулась. Нарешті вона вдома! Позаду чотиримісячні курси підвищення кваліфікації, обшарпані гуртожитки, екзамени…
Вона обняла й поцілувала своїх донечок, які притулилися до неї. І як же без подарунків?
— Оксанко, це тобі! — мама простягнула старшій красивий пухнастий светр. Зойкнувши від радості, модниця Оксанка побігла до дитячої. Не добігши, повернулася, обняла маму, трохи зніяковіло:
— Дякую, мамо! Це те, про що я мріяла! — і знову кинулася до кімнати.
— Ганно, а це — тобі! — промовила мама, дістаючи з валізи щось біло-синє, м’яке, невиразне.
Бабуся Олена підняла здивовано брови: що за дивна річ опинилася в худорлявих ручках молодшої онучки? Іграшка, чи що?
На Ганну дивився кривоокий заєць. Його голова була тверда, з пап’є-маше, а животик і лапки — м’які, наповнені тирсою. Заєць був білий, з коротким штучним хутром, одягнений у синю сорочку-косоворотку.
Усе було б нічого. Але…
Більш потворної іграшки важко було уявити. Очі зайця різного розміру, ще й на різних рівнях. Горбоносий чомусь морда присягнута набік, а кривий усміх застиг на тонких губах, ніби він вибачався за свою потворність.
— Ого! — вигукнула Оксана в новій обновці. — Мамо, а це що за потвора?!
— Доню… — видихнула бабуся Олена. — А що, у всій Одесі не знайшлося страшнішої іграшки, ніж ця?! Та її лише для відлякування ворон на полях!
Почувши бабусині слова, маленька Ганна здригнулася, міцніше обійняла зайчика і втекла в дитячу.
— Знаєш, мамо, я розумію твоє обурення. Але… — промовила Соломія. — Центральна дитяча крамниця в Одесі дуже велика, іграшок багато, полиці забиті… А він сидів на самоті на самому нижньому ряду… Мені його стало дуже шкода. І мені здалося, що зайчик зрадів, коли я його взяла в руки… Не знаю чому, але мені здалося, що він сказав “Дякую!”
Бабуся недовірливо похитала головою, махнула рукою… Її доросла донька, лікар вищої категорії, не встигла насолодитися: повоєнне дитинство не балувало дітей розмаїттям іграшок…
Потворний заєць, вироблений на фабриці іграшок у далекій Грузії, став улюбленцем Ганни. Він отримав серйозне ім’я — Прохор. Дві літери «р», які Ганна вимовляла з гарним грасируванням, надавали зайцю комічного вигляду.
Вдень Прошка терпляче чекав на дівчинку зі школи, а вночі так само терпляче слухав казки і життєві історії про сестерин друзів. Дівчинка засинала, міцно притискаючи заячий мордочку до щоки…
Швидко летіли роки.
Від періодичних прань біла шубка зайця стала жовтуватою — що вдієш, начиння з тирси забарвило штучне хутро; а синя сорочка-косоворотка, вицвівши, стала блідо-блакитною. Прошка отримав просто жахливий вигляд, але через це став ще більш улюбленим Ганною — вона всіляко жаліла свого друга.
Ганні було сімнадцять, коли у її старшої сестри народився син, Михайлик. Як тільки малюк почав осмислювати навколишній світ, потворний заєць став його кумиром. Засинаючи у своїй ліжечку, Михайлик шепотів зайцю ніжні слова, а Прохор усміхався хлопчикові, як колись його тітці.
З великою неохотою Михайлик одного разу вручив зайця плачучому маленькому двоюрідному брату Костіку. Сльози образи стали слізьми радості, коли Костик пішов додому, притискаючи Прохора обома руками до грудей. Заєць знайшов нового юного співрозмовника…
Ніхто не здивувався, коли Костя рішуче простягнув іграшку плачучій чужій дівчинці у дворі, встигнувши щось шепнути Прохору на вухо. Дівчинка здивовано подивилася на Костика, але зайчика прийняла…
Тут би і казці кінець — заєць Прошка залишив сім’ю, перебравшись у дбайливі руки нової господарки. Але…
Важко сказати, скільки пройшло років після благородного жесту Кості. Нещодавно зовсім старенька Соломія була в гостях у подруги юності, Ліди, такої ж сивоволосої старенької, як і вона. Літні дами жваво спілкувались, згадуючи молодість, і Соломія ні з того, ні з сього розповіла історію потворного зайця.
— Уж не про це ж ти говориш? — спитала Ліда, витягаючи з-за спини щось безформне, линяло-блакитне…
— Прошка!… — ахнула Соломія.
— Ну, не знаю, Прошка він чи Феофан, але викинути намагаюсь вже який рік цю “радість”! Правнучка Кіра не дає… Його ж їй подарували у дворі, коли вона колінце подряпала й плакала…
Соломія взяла іграшку в руки… Задумалась… Згадала далекий літній день, худенькі руки Ганни, що притискали потворного зайця до грудей… І всміхнулася…

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

одинадцять − чотири =

Також цікаво:

З життя33 хвилини ago

Приютили на время, а теперь не можем выселить: невестка ждёт ребёнка, сын молчит

Полтора года назад наш единственный сын Денис женился. Его избранницу — Светлану — мы приняли радушно. Вроде девушка приятная, тихая,...

З життя35 хвилин ago

Старый пес стал ей ближе внуков, и только молчание стало спутником её вины

Она променяла внуков на старого пса, а потом молча хоронила свою вину — Лидия, забери своего сорванца! Он доводит моего...

З життя51 хвилина ago

— Да вы вечно всем недовольны!” — сорвался я на тёщу. Но её месть на следующий день была куда хитрее

— Да вы вечно всем недовольны! — сорвался я на тёщу. А на следующий день она отомстила мне самым подлым...

З життя53 хвилини ago

Я не домработница для родственников

Я не домработница для тестя Когда свекровь, Марфа Семёновна, вышла на пять минут из кухни, мой тесть, Геннадий Петрович, обернулся...

З життя54 хвилини ago

Невестка лишила меня общения с внуком, так как я не стала сиделкой её непослушному ребёнку.

Меня зовут Татьяна Викторовна. Мне шестьдесят четыре года. Всю жизнь я старалась быть хорошей матерью, честным человеком, не лезть не...

З життя56 хвилин ago

Старый пёс или внуки: молча хороня свою вину

**10 ноября.** Сегодня снова вспомнил тот страшный день и понял: жизнь иногда ломает нас так, что собрать осколки почти невозможно....

З життя58 хвилин ago

Мы пустили пожить на год, а теперь не выгнать: невестка беременна, а сын молчит

Полтора года назад наш единственный сын Дмитрий женился. Его избранницу — Светлану — мы приняли хорошо. Казалась милой, скромной, неконфликтной....

З життя2 години ago

Я разорвала отношения с матерью из-за собаки и не жалею.

Сегодня я решила разорвать отношения с матерью из-за собаки. И ни капли не сожалею. Переломный момент наступил не тогда, когда...