Своячка забрала наш весільний подарунок.

Сваха забрала собі наш весільний подарунок.

Коли ми з чоловіком одружилися, нам подарували нову пральну машину. Це був найдорожчий подарунок. Мої брати зібрали гроші, щоб зробити нас щасливими цим придбанням.

Після весілля ми переїхали у орендовану квартиру. Мої брати жили неподалік, тому ми часто зустрічалися з їхніми дружинами, але наші стосунки були напруженими.

Ольга, дружина старшого брата, була дуже говіркою, але нешкідливою. Наталія ж була загадковою: дистанційною, відстороненою, мовчазною. Ми рідко бували вдома один у одного, але їхні діти часто нас відвідували, особливо діти Наталії, 6-річний син і 4-річна донька.

Вони приходили без попередження, самі відчиняли двері і брали, що хотіли. У дитинстві я була дуже сором’язливою – боялася навіть заговорити з ними.

Після народження доньки ситуація погіршилася. Ми жили дуже скромно, на всьому доводилося економити. Я купувала печиво, фрукти та м’ясо для доньки, а самі з чоловіком їли дешевші продукти.

Діти моїх братів не соромилися ритися у всіх шафах і шукати довкола. Звісно, я їх частувала, але їм було мало, хотіли забрати все. Мої батьки навчили мене в дитинстві нічого не брати у гостей без дозволу, але у дітей моїх братів важко було побачити хоч трішки дисципліни.

Коли я зрозуміла, що розмова не вирішить проблему, почала зачиняти двері на ключ. Вони могли годинами стукати – тоді в мого чоловіка закінчилося терпіння, він накричав на них, і візити припинилися.

Одного дня, коли я готувала обід, Наталія зайшла без стуку. Вона навіть не привіталася, одразу запитала:

– Де пральна машина?

– У ванній, – відповіла я поспіхом.

– Моя зламалася, тому я візьму твою. Мій чоловік замість того, щоб купити нову для нас, купив її тобі, тому я її конфіскую!

– Не тільки твій чоловік мені її дав. Усі брати до цього причетні.

– Мене не хвилює, хто дав гроші. Ніхто мене не питав, я не погодилася. Як я маю прати, руками? Забери звідти швидко свою білизну.

Я почала все витягати і плакати від стресу. Вона навіть не звернула уваги, запакувала пральну машину в багажник і пішла.

Через кілька днів я попросила повернути пральну машину, але у відповідь отримала категоричне «ні». Я втомилася від свахи. Вирішила поговорити з чоловіком, і він одразу поїхав до мого брата. Вони довго розмовляли, повернувся і сказав:

– Наталія, мабуть, не змінилася. Вже перед весіллям вона мене дратувала. Але не хвилюйся про пральну машину, твій брат пообіцяв нову.

Він дотримався обіцянки, але привіз машину “Франі”, а не сучасну. Вибачився за дружину, але не міг нічого вдіяти з її поведінкою.

Відтоді ми з нею не розмовляли, хоча минуло багато років. Вона самотня і завжди незадоволена, не має навіть друзів через такий дурний характер. Вона намагалася налагодити зв’язок, запросила мене в гості, але я досі зберігаю образу і жаль.

З віком сваха трохи змінилася, стала розумнішою чи що. Зрозуміла, що без друзів і рідних важко вижити в цьому світі. Я не відштовхую її, але й не дозволяю наближатися.

Наші діти виросли, спілкуються між собою, але племінниця – копія Наталії в молодості. Загалом, генетика є генетикою, важко від неї втекти.