Одного разу бабусю запаморочило, і лікар швидкої вирішив без зволікань відвезти її до лікарні.

На один раз у моєї бабусі запаморочилася голова, і лікар, що приїхав на “Швидкій допомозі”, вирішив не ризикувати та відвіз стареньку до лікарні. Там їй детально пояснили, що в такому віці весело стрибати по театрах з друзями-подругами вже просто непристойно. Смерть не за горами, і зустріти її слід, як годиться – у своєму ліжку, а не на грі у покер у подруги.

Помирання бабуся вирішила організувати вдумливо і зі смаком. Спершу вона накупила гору ліків та наповнила ними свій тумбочний стіл. У повітрі одразу з’явився стійкий запах корвалолу.

По-друге, вона піднапрягла всіх нас, щоб ми, жертвуючи своїм часом і нервами, допомагали їй у цьому урочистому процесі. Вона капризувала, вимагала нових ліків, викликів то лікаря, то нотаріуса. Мама збилася з ніг, намагаючись задовольнити всі її примхи та хоч якось довести, що часу вмирати ще таки зарано. У відповідь бабуся закочувала очі та просила накапати їй ще трохи корвалолу.

Але одного дня до бабусі в кімнаті з’явилася її давня приятелька Неля. Слава богу, я була в той час у неї вдома і мала щастя спостерігати це все на власні очі.

— Кажуть, ти нарешті вирішила вмерти, — спитала вона густим басом, — похвально. Треба ж комусь із нас зробити перший крок на той світ, щоб усе там розвідати. Тільки скажи мені прямо – невже ти збираєшся лежати в труні у такому жахливому вигляді?

Бабуся пробурмотіла у відповідь, що їй байдуже, в якому вигляді вона буде в труні.

— Тобі, може, і байдуже, — відповіла Неля, — а мені на цей жах доведеться дивитися! Ба більше, мені доведеться це цілувати! Що скажуть люди?! Вони подумають, що прийшли на гідні похорони, а їх так підло обдурили. Я просто не зможу глянути їм у вічі!

— До чого тут люди? — вигукнула бабуся.

— Бо вони прийдуть, думаючи, що хоронять Нелину подругу, а Неля з ким попало не спілкується. Але коли вони побачать тебе, вважатимуть, що їх підсунули якийсь інший труп і образяться! До речі, навіщо тобі стільки ліків? Ти що, труїш себе цією гидотою?

— Я намагаюся полегшити собі страждання, — заперечувала бабуся.

— Ти намагаєшся зіпсувати собі печінку – а від хворої печінки обличчя має неприємний колір. Ти що, хочеш, щоб, побачивши тебе в труні, люди в жаху втекли?

Бабуся подумала і погодилася, що в труні краще лежати з гарним кольором обличчя. Подруга її підтримала та запропонувала піти на вулицю, щоб нагуляти здоровий рум’янець, який буде ефектно виглядати на смертному ложі.

З відкритим ротом я спостерігала, як моя бабуся, яка тільки що помирала, сповзла з ліжка і попрямувала в душ, від якого відмовлялася останні три тижні. А Неля, презирливо стиснувши губи, наказала мені зібрати всю постіль з ліжка, щоб відправити її на прання… А їм самим з бабусею приготувати дві чашки міцної кави, в які накапати чогось коньячного і підбадьорюючого, грамів так п’ятдесят. Оскільки коньяк добре впливає на тонус і нерви. А в тому преславутому гробу, як ви вже зрозуміли, краще лежати зі здоровими нервами і міцним серцем…

Найкраща подруга настільки перейнялася бабусиними майбутніми похоронами, що кілька тижнів ретельно її готувала до них. За цей час вони відвідали перукарню, масажиста і салон краси. Ходили по магазинах та розпродажах, купили купу всіляких милих речей, які безсумнівно знадобляться на тому світі: таких, як капелюшок з вуаллю, рукавички, косметика.

Тож за власні похорони бабуся вже не переживає, адже знає, що все пройде на найвищому рівні. А щоб скрасити час, вона знову поновила свої походи до подруг, партії у покер і веселі пікніки. Каже, що якщо смерті так уже потрібно, то нехай сама її шукає… Хоча, смерть поки не поспішає її зустрічати – здається, у бабусі ще недостатньо гарний для цього колір обличчя.