Ображена бабуся, коли я повернула дочок додому від прабабусі.

Бабуся доручила моїх доньок прабабусі і образилась, коли я їх забрала додому.

Ми з чоловіком часто сварилися, тому вирішили розлучитися. Ми не ділили майно, єдине, про що колишній чоловік попросив суддю, — це визначити час для спілкування з дітьми, адже у нас дві доньки. Навіть без рішення суду я б не перешкоджала дітям спілкуватися з батьком, особливо враховуючи їхню прихильність до нього і те, як вони сумують, що ми розходимося. В результаті у рішенні суду з’явився пункт, який зобов’язував мене віддавати дітей батькові кожної парної суботи та неділі. Ми з чоловіком домовилися, що він буде забирати доньок у п’ятницю ввечері.

Минулого тижня мій колишній, як завжди, приїхав за дітьми, я передала йому одяг, іграшки та аптечку. Щітки для зубів і капці у них були в квартирі батька.

Відійду трохи від теми. Колишній чоловік живе з матір’ю і бабусею. Бабусі мого чоловіка вже понад дев’яносто років, вона доволі енергійна для свого віку. Її обмеження у здоров’ї пов’язані лише з віком, звичайно, вона вже не бігає, часто відпочиває, а останнім часом почала інтенсивно втрачати слух і, щоб з нею порозумітися, майже треба кричати.

Коли мій чоловік забирає дівчаток, старша донька має телефон для зв’язку. Я дзвоню кілька разів на вихідні і запитую, як у них справи, для свого загального спокою.

Минулої п’ятниці я з якоїсь причини вирішила зателефонувати раніше:

– Привіт, Олю! Що ви робите разом із татом?

– Тато вже поїхав на день народження…

– Ти граєшся з бабусею?

– Вона теж поїхала…

– …?

– Сказала, що повернеться ввечері.

Я завершила розмову з Олею і зателефонувала чоловікові:

– Що відбувається, чому дівчата з прабабусею?

– У чому проблема, ввечері прийде моя мама, я на ніч поза домом.

– А навіщо ти їх взяв, якщо не збирався ними займатися?

– Бабуся і прабабуся хотіли провести з ними час.

– Ти хочеш мене розлютити? Займається ними лише прабабуся!

– Мама пішла до подруги на річницю, я знаю.

– Чи ти знаєш, що прабабуся більше спить, ніж не спить, і майже не чує?! Я їду по дітей!

Півгодини по тому я вже дзвонила у квартиру колишньої свекрухи. Двері відчинилися, на порозі стояла Оля.

– Доню, чому ти навіть не запитала, хто дзвонить?

– Я думала, що прийшла бабуся…

– А де прабабуся?

– Вона спить.

– А що ви робите?

– Дихаємо свіжим повітрям на балконі і пускаємо мильні бульбашки, тато купив нові!

Після того, як почула “дихаємо свіжим повітрям на балконі”, мені стало важко на душі. Я сіла на стілець біля дверей, щоб перевести подих. Дві дошкільниці дихають свіжим повітрям на восьмому поверсі і пускають бульбашки!

Коли ми готувалися йти, прокинулася прабабуся. Вона була вражена моїм візитом.

– Хто тобі двері відкрив?

Півгодини пояснювала глухій людині, хто відкрив і що робили діти під час її сну. Я прискорила процес збору і, змахуючи руками, ми вийшли. Прабабуся була справді засмучена:

– Ну ж бо, трохи поспала, а тепер забирають дітей…

Буквально за годину мій телефон став немов яскраво-червоний. Телефонував чоловік, дзвонила свекруха й були обурені моєю “самовільністю”. Навіть нагадали мені судове рішення. Я перервала їхні гнівні тиради простим питанням:

– А як ви думаєте, шановні колишні родичі, це безпечно, коли дві дівчинки пускають мильні бульбашки з восьмого поверху, стоячи на балконі без дорослих?

І чоловік, і свекруха промовили щось нерозбірливе, а я завершила питанням:

– І чому мені двері відкривають діти, а не спляча прабабуся?

Кілька днів після цього чоловік вибачився і пообіцяв, що більше не залишить дочок ні з бабусею, ні з прабабусею. Я погодилася, повіривши йому на слово, що якщо він не зможе бути з дівчатками, то просто їх не забере, попередивши про це завчасно, щоб діти не засмутилися.

Ми вирішили та знову погодили умови. Сподіваюся, що в майбутньому все буде так, як ми домовилися, і мені не доведеться знову контролювати ситуацію.