Connect with us

З життя

15 років нашої прихованої історії.

Published

on

На нашій таємній історії вже 15 років. Я поділюсь нею, адже чоловік вже знає, а отже – можна.

Перед пологами я лежала на збереженні 26 днів – це був своєрідний відпочинок перед безсонними ночами. В одній палаті зі мною була Олена – 21 рік, гарненька, середнього достатку, живе з батьками, дитина не планувалася, батько не радий та й заміж не кличе – звичайна ситуація, і вона не бачила в цьому катастрофи, якось навіть і не обговорювали ми це. Сказала лише раз, що мама хоче онуку, а татові байдуже кого на велосипеді вчити кататися. Мали багато розмов, здружилися, разом ласували смаколиками.

Якось зранку на огляді лікар запитав у неї:
– Ви не передумали?
– Ні, – відповідь була тверда.
– Медсестра принесе бланк. За законом вам буде дано 6 місяців, щоб передумати.
Я про щось подумала, але боялася питати. Перед обідом медсестра принесла документи, і Олена їх заповнила. Від думок у мене вже тріщала голова, і я не могла більше мовчати:
– Що це?
– Відмова.
– Чому!? Ви ж зможете виростити, батьки допоможуть, ти молода, сильна. Навіщо!?
– Народжу ще! А зараз не на часі, він мені не потрібен!

І знаєте, відповідь була холодною…, не було в ньому ні горя, ні жалю до дитини, не було сліз, вона навіть не відвела від мене погляду, а я все дивилась, очікуючи, коли ж вона заплаче – тоді-то я і зможу її переконати! А вона не плакала.
Більше ми з нею не гуляли, майже не говорили.
А я почала мріяти, як би мені забрати цю дитинку до себе. Після першої ночі роздумів, не знаючи куди йде ця її заява, я зранку пішла до свого лікаря. Розповіла як є, і ми пішли до завідувача родильного відділення. І там розповіла. Пішли до головного лікаря. Тут лише я озвучила все:

– Чи можна так зробити, щоб це я його народила, а вона… і не народжувала. Я не знаю як, але щоб він був цілком моїм? Щоб чоловікові і родичам цього всього не пояснювати, просто – я народила двох і все! – а у мене було бурхливе багатоводдя, і ця ідея здавалася мені дуже навіть вдалою.
Лікарі роти пооткривали. Головний лікар закотив очі.
– Що ви таке, милочка! Це ж порушення закону! Мені через вас під суд йти?…

– Ну яка вам різниця?! Придумайте щось! Будь ласка! Навіть якщо ми народимо в різні дати, запишіть потім з моїми родами! Чи ви його продасте комусь? – це вже зовсім було даремно сказано, і ображені медики мене виставили геть.
Цієї ночі Олена народила. Я засмутилася, але в душі сподівалася, що Господь призначив цій дитинці добру долю. Сильно думати про це я собі не дозволяла, аби не доводити себе до сліз і заспокійливо пестила свій великий живіт.
Наступного вечора у мене почалися перейми. Рожала я важко. О 6:55 стала мамою Людочки-лапатульки.
Зразу після пологів до мене, ще розслабленої після пологів, підійшов головний лікар:
– Ви не передумали?
Я не одразу зрозуміла, про що він говорить. А коли зрозуміла, то затрясла головою:
– Ні! Ні! Ні! Не передумала!
Отак я народила двійню – Михайла і Люду. Михасик ссав, як насос, а Людочка була страшенно ледача, але вагу набирала)

У головного лікаря я запитала, чим допомогти відділенню. Він зазначив список і сказав:
– Чим більше, тим краще, цього завжди не вистачає.
Чоловікові я по телефону про двійню не казала. Попросила приїхати до нас. Коли він побачив, не те щоб онімів… – він сів на стілець і попросив води, випив і запитав:
– Так а УЗД.. Гм, ну тепер УЗД… це…, ти вже назвала?
– А ти як хочеш?
– Ну ми ж думали Людою, а ця…, – він різко встав і засміявся, ніби щось згадав, – Давай як діда мого – Михайлом?
Звісно, давай. Я плакала, а він думав – від радості. Так, я і від радості, і від розуміння, що роблю, що брешу йому, що всім збрешу через 2 дні, страшно було.

Я не маю поняття, як вони там все це оформили, але нам все було видано правильно з самого початку – від бірок до виписки з пологового будинку.
21 квітня моїм дітям виповнилося по 15 років. Ми поїхали на риболовлю святкувати. Михайлу подарували спінінг з котушкою, Люді гірський велосипед. Там я вирішила, що розповім чоловікові, тільки твереза не зможу – боюсь реакції, а трохи напідпитку не так страшно. На зворотньому шляху в магазині взяла 2 пляшки вина покрепче. На здивоване запитання чоловіка відповіла “Ну свято ж”. Діти лягли пізно, а я накрила на кухні продовження бенкету. Коли залишилося на дні з другої пляшки, розповіла. Іван слухав, потім сказав:

– Не вірю.
– Ось тобі хрест! – кривий п’яний хрест, жах!
Наступного вечора він перепитав:
– Це правда?
– Так, – тепер я не така смілива була, голова висіла нижче плечей.
Ми довго розмовляли, я плакала. Як камінь з душі знявся, чоловік мене зрозумів.

– Ну ти… даєш! Михайло, Люда, йдіть сюди! – діти підійшли, а я завмерла. – Мама ваша сильна і мудра жінка! Ви з нею обережніше, і по-дружньому усміхнувся.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

5 + вісімнадцять =

Також цікаво:

UA12 хвилин ago

Мама сказала одне слово — і я перестала боятися

Коли у двері нашого будинку в Брюховичах подзвонили, я саме стояла по лікті в гарячій воді. На лівому стегні висіла...

NL18 хвилин ago

Mijn dochter had een blauw oog en stond in de keuken te schrobben terwijl haar man en schoonmoeder aan tafel zaten — ik hoefde maar één telefoonnummer te draaien

Het eerste wat ik hoorde toen ik de hal van de villa in Aerdenhout binnenstapte, was mijn zes maanden oude...

ES31 хвилина ago

Tres días en un bus y el olor a comida que casi me mata

Manejé de Nuevo Laredo a Houston una sola vez. Fue suficiente para jurar que nunca más. Desde entonces, para cualquier...

CZ38 хвилин ago

Vánoční dárek, který nebyl pro mě

Ve tři čtvrtě na dvanáct, na Štědrý den, mi na telefon přišla fotka. Děti konečně usnuly — Natálka s horečkou,...

PL53 хвилини ago

Trzy minuty do Wigilii

Kiedy otworzyła tamto zdjęcie, było jedenaście minut przed północą. Kinga nawet nie miała siły zdjąć mokrego ręcznika z ramienia —...

HE53 хвилини ago

שרשרת הזהב

שלושים ואחת בדצמבר, אחת־עשרה וארבעים בלילה. ירד גשם דק על חיפה, כזה שמרטיב עד העצם בלי רעש. התאומים בערו מחום...

HU57 хвилин ago

Visszaadom a kulcsot

Huszonharmadika volt, este fél tizenkettő. Odakint nyirkos decemberi szél rázta a csupasz diófa ágait, a soproni hegyoldal csendes utcáján már...

LT58 хвилин ago

Paskutinis sapnas prieš aušrą

Nuotrauka atėjo be penkiolikos vidurnaktį. Ne žinutė, ne skambutis — tiesiog nuotrauka. Tame ekrano švytėjime, kol lauke už Žvėryno tilto...