Зустріла чоловіка зненацька: у халаті та з горою картоплі на столі.

Володимир запросив мене до себе, а я так і не встигла підготуватися як слід. Зайнялася домашніми справами, напевно. В старому халаті, на столі гора картоплі, яку ще треба чистити.

А тут раптом – дзвінок. Він прийшов. Не станеш же тримати людину за дверима. Довелося відчиняти такою, як є. А Володимир, між іншим, вперше прийшов. Незручно, звісно.

Зашарілася, руками замахала, запросила до кімнати. А сама переодягатися у ванній. Повертаюся через п’ять хвилин – ні Володимира. Дивина якась. Невже пішов?

Зазирнула на кухню, а він картоплю чистить. І голову акуратно нахилив. Постояла, полюбувалася, бо це так мило. І щось ніжне на душі розлилося.

Приємна людина, що й казати. Лише помилуєшся. Брюки й светр дібрані за кольором, наче доповнюють одне одного. Шкарпетки нові – це одразу видно. Акуратна зачіска і запах тонкого, вишуканого чоловічого парфуму.

Після невеликої вечері вирішили прогулятися. Трохи штовхали одне одного плечима в тісній прихожій і сміялися. Потім він величним жестом подав пальто, наче я принцеса.

Приємно відчувати себе в центрі уваги. Ти наче щось тендітне і дороге. І тебе треба оберігати.

Ідуть вулицею, на невеличких схилах ніжно під лікоть підтримує. Відчинить двері і трохи вбік відступить – проходь, будь ласка.

По дорозі натрапили на квітковий кіоск. Узяла за руку і затягнув усередину. Продавцю сказав: «Все, що пані забажає». І пані зі скромності побажала одну велику червону троянду. Він іронічно всміхнувся. Хитнув головою. І за хвилину вручив букет із десятка пружних свіжих квітів.

Треба було купити пляшку сухого вина, невеликий торт і фрукти. У магазині не нав’язував свою думку, не ліз із порадами, а стояв трохи осторонь, наче паж королеви. Треба ж, на світі є ввічливі чоловіки. Хто б міг подумати?

Увечері відчула себе щасливою. Щось надзвичайно радісне раптом звалилося на голову, обгорнувши ніжністю, і серце відгукнулося кришталевим стукотом.

Рідкісний кавалер, наче втечений зі сторінок класичного роману. Часом з’являлася тривога: а чи людина він? Може, ілюзія?

Танецьким рухом розвернув, весело поглянув у очі, посадив на диван. Сильним рухом поставив стіл. Приніс з кухні сухе вино.

Дивовижна інтуїція: не питаючи, здогадався, де знаходяться бокали.

Бокали сяють, фрукти усміхаються, свічки горять. Поруч галантний чоловік. Що ще потрібно? Нічого не треба. Це вершина, це тріумф щастя, яке може собі уявити жінка.

У нього задеренчав телефон. Трохи скривився, повідомив, що мама дзвонить. З невдоволеним виглядом вийшов у коридор.

Піддаючись жіночому інстинкту – тихенько за ним.

– Так, мамо, звичайно, мамо.

І раптом різким голосом: «Та як ти мені набридла! Іди ти»! І сформулював – куди.

Господи, аж моторошно стало. Можливо, садист, можливо, в нього з психікою не все гаразд?

Що ж робити?

Повернувся з чарівною усмішкою, наче нічого й не трапилось. Прикинулась засмученою. І сказала, що в подруги чоловік у запої. Їй, бідолашній, нікуди з дитиною подітися. Приїдуть за півгодини. І прохально: «Давай завтра продовжимо наше свято, а? Я сама засмутилася».

Пішов. Не спала всю ніч. Серце гризло незрозуміле почуття. Вранці написала СМС: «Вибач, але ти не сподобався мені. Без пояснень»..