Сім років: Спогади сироти про справжній Новий рік

Мені було 7: Спогади сироти про справжній Новий рік

Кожна людина зберігає в пам’яті моменти, які ніколи не забудуться.

І в мене є така ніч. Ніч, що назавжди залишилася зі мною, хоча зараз мені вже близько 40.

Але почну з самого початку.

Народжений в неволі
Я з’явився на світ не в затишному домі, не в оточенні люблячих батьків, а за стінами в’язниці.

Моя мати потрапила за грати, коли була на п’ятому місяці вагітності. Батько покинув її після арешту і більше ніколи не повертався в наше життя. Йому було все одно, жива вона чи ні, чи народився його син.

Мама була наполовину українкою, наполовину полькою, працювала бухгалтером на заводі. Її звинуватили в крадіжці великої суми грошей. Але доказів так і не знайшли, як і самих грошей.

Кілька місяців я жив з нею в тюремній камері, поки вона мене годувала. Потім мене передали в притулок «Мати і дитя», де чекали на усиновлення.

Але ніхто так і не захотів мене взяти.

Коли мені було три, мама померла. Я навіть не пам’ятаю її обличчя.

Після її смерті мене перевели в дитячий будинок.

Про життя там я намагаюся не згадувати.

Але є один момент, до якого я повертаюся знову і знову.

Перша справжня новорічна ніч
Мені було сім, коли в новорічну ніч мене запросила до себе одна сім’я.

Я не знав, чому вони вирішили запросити саме мене. Можливо, їм стало шкода мене, можливо, вони хотіли зробити добру справу перед святом.

Але тоді я про це не думав.

Я просто потрапив у казку.

До цього я ніколи не бачив Святого Миколая. Ніколи не дивився телевізор. Ніколи не їв стільки солодощів.

Вони нагодували мене святковим столом, а потім уклали спати.

Але опівночі мене розбудили.

– Іди сюди, – сказала господиня, ведучи мене в вітальню.

Я зупинився на порозі.

Переді мною була велика, прикрашена безліччю гірлянд і іграшок ялинка. Вона світилося і переливалася всіма кольорами, здавалася мені магічною.

Я не міг відірвати від неї погляд.

Стояв, як один з дітей Гавроша, якому вперше показали диво.

А потім сталося ще щось більш неймовірне.

В кімнату увійшов справжній Святий Миколай.

Він усміхнувся мені, простягнув мішок і сказав:

– Це тобі.

Я отримав свій перший новорічний подарунок – іграшку, теплий шерстяний шарф та рукавички.

Я був щасливий.

Повернення в реальність
Вранці чарівництво продовжувалося.

Я їв солодощі, дивився, як вся родина обмінюється подарунками, слухав пісні по телевізору.

Мені здавалося, що я став частиною цього світу.

Але ближче до вечора мене знову відвезли в дитячий будинок.

Я знову опинився серед холодних стін, серед дітей, яким ніхто не приносив подарунків, серед вихователів, втомлених від нашої метушні.

І все ж я вже не був таким, як раніше.

Я знав, що десь є інший світ. Світ, де є щастя.

Пройшли роки…
Зараз я дорослий. У мене є родина, двоє чудових синів.

Але Новий рік для мене назавжди залишиться найважливішим святом.

Кожного року я купую ялинку. Найбільшу. Можливо, тому, що хочу відтворити той момент, коли вперше побачив це чудо.

Я досі зберігаю червоний шарф, який тоді подарував мені Святий Миколай.

Питання без відповіді
Мій батько так і не знайшов мене. Жодного разу не спробував дізнатися, що зі мною.

А про матір я думаю з теплом.

У душі я завжди називаю її Богородицею.

І не перестаю запитувати себе: чи була вона винна?

Чи просто стала жертвою чужих гріхів?