Connect with us

З життя

Ранкові дзвінки, що нагадали про особливий день

Published

on

Сьогодні в неї день народження. Зранку всі дзвонили, вітали, заважали збиратися на роботу. Хоча радісно, що не забули…

Донька Соломія привітала й нагадала: після роботи мати обов’язково має зайти, приготувати їсти, посидіти з онуком, допомогти з уроками…

Потім треба забігти до свекрухи зі свекором, віднести продукти, куплені по дорозі. А вже потім — додому, готувати вечерю чоловікові.
Ну а тоді, може, встигне трохи розслабитися. Сісти біля телевізора, випити з ним келих вина на підтвердження. Якщо сили залишаться. А як ні — то й нічого. Не вперше…
Головне — встигнути всіх обслуговути. Щоб усі були задоволені. Який ще подарунок потрібен? Усі щасливі? Ну, от і вона теж…

Два коти, Сирко та Рижик, спостерігали за господинею. Рижик муркотів:
— Нам із нею пощастило. Хто б так про нас дбав?
Сирко насупився:
— А хто про неї подбає? Ще ж не стара — усього сорок п’ять. А виглядає в цій поношеній одежі на всі шістдесят. І навіть у день народження не звільнять від клопіт.

Рижик здивовано підвів вуха:
— Які дивні речі ти говориш!
— Вона підібрала мене крихітним кошеням біля смітника, — продовжив Сирко. — Годування з пляшечки. І я бачив, як із веселої дівчини вона перетворилася на зморену жінку.
— Та тобі що? Нас годують, пестять. Спим де хочемо. Чого тобі ще?
— Треба віддати борг, — відповів Сирко. — Борг. Розумієш?
Але Рижик не розумів…

*****
День скінчився. А вранку виявилося, що Сирка немає. Ніби крізь стіну пішов!
Олена Михайлівна пішла на роботу з важким серцем. Але після — як завжди: до доньки, до свекрух, додому готувати.
Пошуки кота відклалися на ніч. Коли ж бігла додому, розбризкуючи осінні калюжі, біля лавки її покликав дід. У чорних окулярах, з тростиною.

— Красунечко, — сказав він. — Допоможеш?
— Звичайно, дідусю, — вона взяла його за руку. Він міцно стиснув її долоню, змусивши сісти поряд.
— Дуже поспішаю… — вибачилась вона.
— А куди ж ти так біжиш? — зацікавився дід, і вона раптом почала розповідати. Щось знайоме було в його голосі. Вона вдивлялася, але не могла впізнати…

— Кросівки старенькі, — перебив він.
— Звідки знаєте? — здивувалась.
— Я сліпий, але не глухий, — усміхнувся. — Чую, як шльопають.
— Зате куртка нова… — вимовила вона.
— Донька віддала? — поцікавився дід, торкаючись тканини.
— Та все ви знаєте, — зітхнула вона.
— Не сердься, доню, — раптом замуркотів він, і їй здалося, ніби перед нею котяча мордочка. Вона стрепенулася — дещо мариться!

— А день народження в тебе коли був?
— Вчора… — горло стиснуло. І раптом її понесло: — Донька з зятем подарували сукню за тисячі гривень! Чоловік приніс троянди та люксові духи… Свекор зі свекрухою влаштували бенкет! Ми їли страви з найдорожчого ресторану, пили шампанське, танцювали…

Дід мовчав, опершись на тростину.
— Не вірите?
Він обернувся й усміхнувся:
— Я тебе давно знаю… Хочу зробити подарунок. Ходімо.
— Та ні! — заперечила вона. — Справи чекають!
— Почекають, — суворо сказав він, міцно тримаючи її за руку.

*****
Повернулись опівночі. Вона була в елегантній сукні та туфлях на шпильках. Зачіску робив стиліст із центру Києва. Замість пакетів — люксова клатч, всередині перлини та флакон парфумів.
Офіціант допоміг донести продукти до таксі, водій — до дверей.

— Дякую, дідусю, — поцілувала його в щоку. — Ви, мабуть, друг моїх батьків… Ніколи не мала такого свята!
Він провів рукою по її обличчю, і вона згадала, як Сирко терся об неї.

Раптом двері відчинилися. У коридорі стояли чоловік, свекор зі свекрухою, Соломія з родиною.
— Де ти пропадала? — гримнув чоловік. — Всі лікарні обдзвонили!
— Святкувала з другом батьків, — обернулась вона, але на сходах нікого не було.

— Яка ти пишна! — скрикнув зять.
— По ресторанах з першим-ліпшим бігає, — сипнула свекруха. — Звідки гроші на це вбрання?
— Так, — кивнула Олена. — Я ж усі гроші на вас витрачаю. На себе не можна?
Свекор із свекрухою вихопилися з хати.

— Чудово, — усміхнулась вона чоловікові. — Готуй мені чай. Піду в душ.
Той довго стояв із роззявленим ротом, а потім… Приготував чай, бутерброд, навіть цукерки на блюдце поклав.

*****
Сирка знайшли наступного дня у шафі. Він лежав із загадковою посмішкою. Поховали під калиною біля двору.
Повертаючись, вона помітила постать біля смітника. Побігла — але там сиділо крихітне кошеня.

— Ідем додому, — підняла його.
Крихта притулився й затріпотів:
— Мур-мур…
— Я про тебе подбаю, — прошепотіла вона.
— Знаю, — відповів кошеня. — Знаю…

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

одинадцять + 7 =

Також цікаво:

NO26 хвилин ago

De sa jeg var gjest i mitt eget hjem

Regnet slo mot vinduene i stua da jeg skjønte at Line kom til å ødelegge enda en middag. Klokka var...

UA58 хвилин ago

Мама сказала одне слово — і я перестала боятися

Коли у двері нашого будинку в Брюховичах подзвонили, я саме стояла по лікті в гарячій воді. На лівому стегні висіла...

NL1 годину ago

Mijn dochter had een blauw oog en stond in de keuken te schrobben terwijl haar man en schoonmoeder aan tafel zaten — ik hoefde maar één telefoonnummer te draaien

Het eerste wat ik hoorde toen ik de hal van de villa in Aerdenhout binnenstapte, was mijn zes maanden oude...

ES1 годину ago

Tres días en un bus y el olor a comida que casi me mata

Manejé de Nuevo Laredo a Houston una sola vez. Fue suficiente para jurar que nunca más. Desde entonces, para cualquier...

CZ1 годину ago

Vánoční dárek, který nebyl pro mě

Ve tři čtvrtě na dvanáct, na Štědrý den, mi na telefon přišla fotka. Děti konečně usnuly — Natálka s horečkou,...

PL2 години ago

Trzy minuty do Wigilii

Kiedy otworzyła tamto zdjęcie, było jedenaście minut przed północą. Kinga nawet nie miała siły zdjąć mokrego ręcznika z ramienia —...

HE2 години ago

שרשרת הזהב

שלושים ואחת בדצמבר, אחת־עשרה וארבעים בלילה. ירד גשם דק על חיפה, כזה שמרטיב עד העצם בלי רעש. התאומים בערו מחום...

HU2 години ago

Visszaadom a kulcsot

Huszonharmadika volt, este fél tizenkettő. Odakint nyirkos decemberi szél rázta a csupasz diófa ágait, a soproni hegyoldal csendes utcáján már...