ПОДОРОЖ ДУХІВ.

ПЕРЕСЕЛЕННЯ ДУШ.

Леся ніяк не могла цього пояснити, але їй здавалося, що в цю дівчинку вселилася душа її мами. Загалом, вона не вірила в різні містичні штуки, але стільки збігів, що хочеш – вір, хочеш – не вір. Дівчинка народилася через вісім місяців після смерті матері – а що, душа поблукала, де їй треба, і повернулася на грішну землю, чому б і ні? Хоча сам факт народження нічого не означав, якби не те, що дівчинка народилася в день народження матері, рівно на сорок шість років пізніше.

Збіги на цьому не закінчувалися. Загалом Леся найнялася до дівчинки за нянею. Це була її друга робота нянею – вперше її взяли до молодшої сестри однокласниці, а тепер ось сюди. Леся не планувала все життя працювати нянею, взагалі, вона вступала на психолога, але не вступила з першого разу, і з другого також трохи не вистачило, але з третього разу вона точно зможе. Працювати продавцем або офіціанткою їй не хотілося, а няня – це ж не робота, а суцільне задоволення. Дякуючи блискучій рекомендації, ця молода жінка погодилася взяти Лесю, щоправда, з випробувальним терміном, а Леся відразу зізналася, що за рік планує йти в університет. Мати дівчинки, Оксана, була років на п’ять старша за Лесю, і відразу запропонувала перейти на “ти”.

– Ну ось і добре, тоді Катруся вже в спеціальний садочок піде, – заспокоїла її Оксана. – Вона така розвинута, давно б могла піти, але я все переживаю, та й заняття в неї спеціальні кожного дня. У неї є особливість – я поки тобі не казала, сподіваюся, це не буде проблемою, а то багато нянь лякаються статусу дитини з інвалідністю, або просять таку плату, яку я не можу собі дозволити.
Леся вже уявила собі щось страшне, наприклад, у дівчинки розщілина піднебіння і вона чекає на операцію, або, може, у неї якесь захворювання.
– У Каті нейросенсорна туговухість, це спадкове захворювання…
Леся навіть усміхнулася і перебила її.

– Можеш не говорити, я знаю, що це, у нашій родині воно теж зустрічалося.
– Я тому тебе і запросила, наша спільна знайома говорила, що твоя мама також цим страждала, тому ти не злякаєшся такого.
Леся не злякалася, і нічого складного в цьому не було – сучасні апарати дозволяли практично повністю відновлювати слух, ось мамі було куди складніше, з нею вони спілкувалися жестовою мовою.

Останнім збігом було те, що дівчинка виглядала так само – такі ж темні очі, брови, з піднімаючимися кінчиками, ніби вона завжди дивується, кучеряве непослухняве волосся. Леся навіть пішла до батька і попросила мамині старі альбоми – ну точно, дівчинка була вилита мама в дитинстві! Коли вона сказала про це татові, він тільки посварив її:
– Дитино, ти просто сумуєш за мамою. Ну які містичні вигадки? Тобі терміново потрібно своїх дітей народжувати!
Леся засоромилася – насправді, вона познайомилася на підготовчих курсах з хлопцем на ім’я Остап, і вже три рази ходила з ним на побачення. Але про дітей говорити було рано. Тато, мабуть, все зрозумів по її рожевих щічках.
– Ти запитала, у нього в родині не було туговухості?
– Ну тату!

Цим батьки діставали їх з самого дитинства – і її, і брата переконували в тому, що ще на стадії знайомства потрібно дізнаватися у потенційних обранців, чи немає у них носіїв рецесивного гена, що призводить до туговухості, адже і Леся, і її брат Андрій, були носіями цього гена.

– Що тато…?! – за запитання грошей не беруть.
Довелося швидше ретируватися.
Чи то через те, що вона вигадала це переселення душ, чи дійсно дівчинка була розвинутою і славною, але Леся до неї дуже прив’язалася і навіть не хотіла думати про те, що доведеться розлучатися. Може, тато правий, і їй пора заводити своїх дітей? Але вона була ще так молода, мріяла здобути освіту… Якось так сталося, що вона заговорила про це з Оксаною, яка днями пропадала на роботі, щоб забезпечувати доньці і собі пристойне життя.
– Тобі потрібно вчитися! – наполягала Оксана. – Ось мені довелося кинути інститут через вагітність, так тепер вище певної посади не можу піднятися, так прикро – і досвіду у мене більше, і знань, а беруть якогось новоспеченого випускника вузу, який тільки й уміє папірці перекладати.

– А батько дитини? – обережно запитала Леся. Жодного разу за чотири місяці, що вона працювала нянею, тато малечі не з’являвся на горизонті.
– Немає його, – відповіла Оксана.
– Як це немає?
– А ось так. Він навіть не знає, що у нього є дочка. Ми в іншому місті познайомилися, я до подруги приїхала на тиждень, зустріла його в барі. Це була любов з першого погляду! Ми домовилися зустрітися найближчим часом – або він до мене прилетить, або я до нього. Але не вийшло – він розійшовся зі мною по імейлу – мовляв, вибач, ми не зможемо бути разом, ти заслуговуєш на краще і все в такому дусі.
– Жах… І ти що, не знала, що вагітна?

– Не знала. Дізналася через тиждень. Ну і вирішила народжувати, – Оксана усміхнулася. – Жодного разу не пошкодувала.
– Так, Катруся чудова. Вона так мені мою маму нагадує, – зізналася раптом Леся.
Оксана засміялася.
– У вас з Катею кармічний зв’язок, я давно помітила.
– Ось, я татові про це сказала, а він мене висміяв. Сказав, мені своїх дітей потрібно.
– Давай-но спершу відучись, а потім вже діти, – нагадала Оксана. – А то будеш як я.

На новий рік Леся разом з батьком зібралася летіти до брата в сусіднє місто – той очолював відділ у туристичній фірмі і не міг надовго виїжджати. Леся всього раз була у брата в гостях, і їй там дуже сподобалося – у нього була шикарна квартира на п’ятнадцятому поверсі, вид з якої відкривався чудовий. Вона заздалегідь купила Каті подарунок – довго шукала ведмедика, схожого на той, що був у мами, і знайшла. Дівчинці сподобався ведмедик, і вона повідомила, що спатиме з ним.
Вже сидячи на затишній кухні брата і ведучи неспішні розмови, Леся отримала повідомлення від Оксани, в якому Катруся солодко спала, притискаючи до себе плюшевого ведмедика. Леся навіть просльозилася і показала фотографію Андрію, розповівши всю історію про кармічний зв’язок і переселення душ.
– Лесю, ну ти серйозно? Яке переселення душ?
– Та ти послухай – Катя навіть на свою матір менше схожа, ніж на нашу! Ось, подивись.

Вона знайшла в телефоні селфі, яке вони зробили напередодні – вона, Катя і Оксана, і простягнула його брату. Той довго дивився на фотографію, потім запитав чужим голосом:
– А як її звати?
– Катя, я ж сказала. Ну так, не як нашу маму.
– Та ні. Дівчину.
– Оксана. А що?
Брат проковтнув.
– А у Каті… У неї все гаразд зі слухом?

– Дякую, я тут півгодини про що розповідаю? Я ж сказала – у дівчинки слуховий апарат! Навіть у цьому схожість! У батька Оксани те ж захворювання, що і у нашої мами, тут, звісно, не переселення душ, а гени, але ти подумай…
Брат підскочив і заметушився по кімнаті.
– Скільки їй років? Коли вона народилася?
– Чому ти питаєш? – розпочала було Леся, а потім жахнулася, прикрила долонями рот. Жалібно, боячись сполохати свою здогадку, вона пошепки спитала. – Оксана каже, що він кинув її по імейлу і нічого не знав про дитину. То це був ти???

Наступного дня вони всі втрьох летіли назад, дивом встигнувши схопити останні квитки. Тато витирав сльози, розглядаючи фотографії новонабутої онучки, Андрій кусав губи, зовсім як у дитинстві, неодноразово перепитуючи Лесю про Оксану і Катю. Леся єдина була спокійною – вона знала, все буде добре. І переселення душ ніхто не відміняв…