Дякую, але відпустка не для мене!

На порозі квартири Олексій оголосив:

– У мене чудова новина! Ми їдемо відпочивати!

Марія, проте, сприйняла новину без належного ентузіазму, що здивувало її саму. Адже Олексій вже давно мріяв про спільний відпочинок десь на березі теплого моря, де хотілося б опинитися з сірого промозглого мегаполіса… І ось, здавалось би, плани стали реальністю. Де ж довгоочікувані емоції?

Льоша, схоже, також помітив невеселий настрій дружини. Насупився:

– Маш, чому ти? Уже передумала?

– Та ні, – Марія зітхнула, намагаючись зрозуміти, в чому ж справа. – Просто… Ладно, розкажи, куди плануєш їхати?

Льоша тут же почав розповідати про своє бачення спільного відпочинку. Індонезія, тропічний рай, заповідні острови, варани…

– Комодські варани, уявляєш? – з захопленням говорив чоловік. – Все життя мріяв на них подивитися!

Марія не уявляла. Вона бачила згаданих варанів лише на картинках в інтернеті, де вони здавалися їй жахливими і небезпечними. Дивитися на цих гігантських ящірок вона не мала жодного бажання.

– Льош… – невпевнено вставила вона, – а може, все-таки в Туреччину? Ну, за класикою – все включено, готель, пляж, аніматори… Шведський стіл, га? Ми ж відпочивати летимо, а не життям ризикувати.

– В сенсі? – знову насупився Олексій. – Які ризики? Екскурсії проводить досвідчений гід, він не дозволить нічому поганому статися.

Марія лише рукою махнула. “Такому”, може, і не дозволить. Але для неї це точно не буде відпочинок. Вона б хотіла лежати на пляжі, засмагати і пити лимонад, а не бігати з фотоапаратом за варанами. Проте, левову частку бюджету будь-якої поїздки забезпечував Олексій, тому їй доводилося прислухатися. І погоджуватися.

Чоловік ще довго розповідав – про те, як класно буде пожити в бунгало на березі моря, які страви національної кухні варто спробувати, куди з’їздити…

Маша слухала краєм вуха. Льоша, як завжди, вже все вирішив. Її голос тут значення не має.

Так було завжди. Льоша сам вирішував – яку побутову техніку купити, в який дитсад віддати Ванька, який колір шпалер вибрати. Він був розумним і вмів вибирати добре. Але якщо на колір шпалер Маші було, по великому рахунку, байдуже, то на справи, які стосувалися їх спільного дозвілля, вона просто не могла закрити очі.

До останнього часу Марія в усьому погоджувалась із чоловіком. Каталась на червоній машині, хоча ненавиділа червоний колір. Відпочивала в скажених місцях на кшталт Карпат і Камчатки, хоча сама віддала б перевагу пляжу в Одесі. Їздила в аквапарк, а не в ботанічний сад. І так далі, і тому подібне.

Спочатку Маша намагалася переконати себе в тому, що так треба. Що чоловік просто намагається розширити їй кордони, витягти з зони комфорту і таке інше.

Льоша справді був дуже активним – завжди, скільки вона його знала. Відкритим новим віянням, новій моді та захопленням. Маша ж була консервативнішою. Але її батьки в один голос дивувалися, наскільки Олексій умілий. І цю трійцю Марії жодного разу не вдавалося переконати.

Згодом вона перестала сперечатися взагалі. Намагалася полюбити нав’язуваний їй спосіб життя. Стала на лижі під керівництвом чоловіка. Ледь не поламала ногу, але навіть день у травматології не переконав Льошу, що дружина – зовсім не спортсменка. Стала ходити в басейн, хоча з дитинства не любила воду і навіть на морі воліла лише “зайти і вийти”, злегка намочивши ноги.

Таких прикладів було безліч. І якщо спочатку нові заняття дійсно привносили в життя Марії щось незвичайне, то поступово ця новизна відступала перед сумом.

Маша не розуміла, що з нею відбувається. Льоша залишався таким же активним і натхненним, фонтанував новими ідеями, одна безумніша за іншу. Знаходив способи втілювати свої мрії. А Маша просто слідувала за ним як прив’язана.

Часом їй дійсно здавалося, що вона прив’язана. Що вже не є самостійною особистістю, а якимось додатком, якому належить думати так, як думає Льоша, любити те, що любить Льоша, і так далі.

– Добре, – нарешті втомлено видихнула вона. – Ти вже все вирішив і спланував. А мене запитати?

Льоша лише рукою махнув. Мовляв, я ж для твого блага стараюсь, а ти не цінуєш!

– Ну, спитав би я, і що? – сказав чоловік. – Ти б знову мене в свою цю нудну Туреччину потягла!

– “Знову”? – вигукнула Маша. – Що значить “знову”? А ми ж там бодай раз були?

Льоша відкрив рот, щоб відповісти, але не встиг. Дружину понесло:

– Хоч раз ти спитав мене, де я хочу відпочивати, як жити, яку машину водити?! Ні! Сам все вирішив! Маша те, Маша це, роби так, займайся цим, а навіщо? Щоб тобі зручно було? Щоб перед друзями хвалитися, дивіться, яка у мене дружина розумниця-спортсменка, і як ми з нею у всьому співпадаємо? Чи це заради своїх мрій? А про мої мрії ти спитав? Дякую, але в таку відпустку я не хочу!

Маша замовкла. Десь у горлі стояв тужливий клубок, а на очі починали навертатися сльози.

– Маш, але ж я люблю тебе… – Льоша, здавалось, був розгублений і засмучений таким несподіваним натиском з боку завжди тихої й покірної дружини.

– Ні! – різко заперечила Маша. – Коли люблять людину – так себе не поводять! Коли люблять, питають, чого коханій людині хочеться. Про що вона мріє. А не чешуть об неї своє его!

Відчувши, що сльози от-от ринуть з очей бурхливим потоком, Маша вискочила з кімнати.

«Все, з мене досить! Нехай сам своїх тарганів та варанів фотографує, раз вони йому важливіші за дружину!»

***

Маша сиділа на кухні і мовчки дивилася у вікно. Вона майже заспокоїлася, принаймні, перестала плакати. Багато поганого встигла подумати про чоловіка, розсердилася, поплакала, знову розсердилася. Начебто заспокоїлася, але десь у серці все одно затялися образа і біль.

Хлопнула двері, а через секунду на порозі кухні з’явився Олексій. Мовчки поклав на стіл папери.

– Що це? – Маша підняла погляд на чоловіка, здивовано кліпаючи очима.

– Нові квитки, – спокійно сказав Льоша. – Я обміняв. Ми летимо в Анталію.

– Правда? – посміхнулася дружина, а про себе подумала, що даремно стільки років терпіла і мовчала.

Маша моргнула і з вдячністю подивилася на нього, а чоловік обняв її та поцілував у маківку.

– Прости дурня. Я люблю тебе, Машуню…