Дякую, але в таку відпустку я не поїду!

Вибачте, але в такий відпочинок я не хочу!

– У мене чудова новина! – оголосив з порога Олексій, заходячи в квартиру. – Ми їдемо відпочивати!

Марія, проте, сприйняла новину без належного ентузіазму. І це здивувало її саму. Адже Льошка вже давно мріяв про спільну відпустку десь на березі теплого моря, куди так хотілося втекти з вогкого та похмурого мегаполіса… І ось начебто плани нарешті стали наближатися до реальності. Де ж довгоочікувані емоції?

Льоша, здається, теж відчув безрадісний настрій дружини. Насупився:

– Машо, ти чого? Вже передумала?

– Та ні, – Марія зітхнула, намагаючись зрозуміти, в чому ж, власне, справа. – Просто… Ладно, розкажи, куди плануєш їхати?

Льоша відразу ж почав у яскравих фарбах описувати своє бачення спільного відпочинку. Балі, тропічний рай, заповідні острови, варани…

– Комодські варани, уявляєш? – з натхненням говорив чоловік. – Все життя мріяв їх побачити!

Марія не уявляла. Вона бачила згаданих варанів лише на картинках в інтернеті, де вони здалися їй страшними і небезпечними. Дивитися на цих гігантських ящерів вона не мала жодного бажання.

– Льош… – нерішуче почала вона, – а може, все-таки в Туреччину? Ну, по класиці – все включено, готель, пляж, аніматори… Шведський стіл, а? Ми ж відпочивати летимо, а не ризикувати життям.

– В сенсі? – негайно знову насупився Олексій. – Які ризики? Екскурсії проводить досвідчений гід, він не дозволить нічому такому статися.

Марія тільки рукою махнула. “Такому”, може, і не дозволить. Але для неї це точно буде не відпочинок. Вона би хотіла лежати на пляжі, засмагати і пити лимонад, а не бігати з фотоапаратом за варанами. Але левову частку бюджету будь-якої поїздки забезпечував Олексій, тому їй доводилося прислухатися. І погоджуватися.

Чоловік ще довго щось розповідав – про те, як класно буде пожити в очеретяному бунгало на березі моря, які страви національної кухні варто спробувати, куди з’їздити…

Маша слухала краєм вуха. Льошка, як зазвичай, уже все вирішив. Її голос тут значення не має.

Власне, так було завжди. Льоша все вирішував сам – яку побутову техніку купити, в який дитячий садок віддати Ваню, який колір шпалер обрати. Так, він був розумним і вмів обирати добре. Але якщо на колір шпалер Маші було, по великому рахунку, байдуже, то на справи, які стосувалися їхнього спільного проведення часу, вона так просто нехтувати не могла.

Втім, до недавнього часу Марія у всьому погоджувалася з чоловіком. Їздила на червоній машині, хоча ненавиділа червоний колір. Відпочивала в безумних місцях на кшталт Карпат і Закарпаття, хоча сама воліла б пляж у Одесі. Їздила в аквапарк, а не в ботанічний сад. І так далі, і тому подібне.

Спершу Маша намагалася переконати себе в тому, що так і треба. Що чоловік просто намагається розширити її горизонти, витягти з зони комфорту і так далі.

Льошка дійсно був дуже активним – завжди, скільки вона його знала. Відкритим новим тенденціям, новій моді і захопленням. Маша ж була консервативною. Але її батьки в один голос ахали, бачачи, скільки всього нового й класного вміє Льоша. І цю трійцю Марії жодного разу ще не вдалося переконати.

З часом вона перестала сперечатися взагалі. Спробувала полюбити нав’язуваний їй образ життя. Стала на лижі під керівництвом чоловіка. Ледь не зламала ногу, але навіть день у травматології не переконав Льошу, що дружина – жодного разу не спортсменка. Почала ходити в басейн, хоча з дитинства не любила воду і навіть на морі воліла тільки “зайти і вийти”, трохи намочивши ноги.

Таких прикладів було безліч. І якщо на початку нові заняття дійсно привносили в життя Маші щось незвичне, то поступово ця новизна поступилася місцем нудьзі.

Маша не розуміла, що з нею відбувається. Льошка був все так само активний і натхненний, викидав новими ідеями, одна божевільніше другої. Знаходив способи втілювати свої мрії. А Маша просто слідувала за ним як прив’язана.

Часом їй дійсно здавалося, що вона прив’язана. Що вона – вже не самостійна особистість, а якийсь придаток, якому належить думати так, як думає Льоша, любити те, що любить Льоша, і так далі.

– Ладно, – нарешті втомлено видихнула вона. – Ти вже все вирішив і спланував. А мене спитати?

Льоша тільки рукою махнув. Мовляв, я ж для твого блага стараюся, а ти не цінуєш!

– Ну, спитав би я, і що? – сказав чоловік. – Ти б знову мене у свою цю тужливу Туреччину потягла!

– “Знову”? – вигукнула Маша. – Що значить “знову”? А ми хіба там хоч раз були?

Льоша відкрив рот, щоб відповісти, але не встиг. Дружину понесло:

– Хоч раз ти спитав мене, де я хочу відпочивати, як жити, яку машину водити?! Ні! Сам все вирішив! Маша те, Маша це, роби ось так, захоплюйся цим, а навіщо? Щоб тобі було зручно? Щоб перед друзями хвалитися, дивіться, яка у мене дружина розумничка-спортсменка, і як ми з нею у всьому збігаємося? Так, чи що? А мрії свої втілювати? А про мої мрії ти спитав? Вибач, але в такий відпочинок я не хочу!

Маша перервалася. Десь у горлі стояв тугий комок, а на очі вже починали навертатися сльози.

– Машо, але ж я кохаю тебе… – Льоша, здається, був розгублений і засмучений таким неочікуваним натиском з боку завжди тихої і покірної дружини.

– Ні! – різко заперечила Маша. – Коли кохають людину – так себе не ведуть! Коли кохають, запитують, чого улюбленому хочеться. Про що він мріє. А не тішать об нього своє Его!

Відчувши, що сльози ось-ось хлинуть із очей бурхливим потоком, Маша вискочила з кімнати.

«Все, з неї досить! Хай сам своїх варанів фотографує, якщо вони йому важливіші за дружину!»

***

Маша сиділа на кухні і мовчки дивилася у вікно. Вона майже заспокоїлася, принаймні, перестала плакати. Багато всього поганого встигла подумати про чоловіка, розсердилася, поплакала, знову розсердилася. Наче заспокоїлася, але десь у серці все одно зачаїлися образа і біль.

Хлопнула двері, а за секунду на порозі кухні з’явився Олексій. Мовчки поклав на стіл документи.

– Що це? – Марія підняла погляд на чоловіка, здивовано кліпаючи очима.

– Нові квитки, – спокійно сказав Льоша. – Я обміняв. Ми летимо в Анталію.

– Справді? – усміхнулася дружина, а про себе подумала, що дарма стільки років терпіла і мовчала.

Маша моргнула і з вдячністю подивилася на нього, а чоловік обійняв її і поцілував у маківку.

– Пробач дурня. Я кохаю тебе, Машуню.