Минув місяць після розставання: ти не забув?

“Ми розлучилися ще місяць тому. Хіба ти нічого не забув?”

– Пашо, ти не забув, що сьогодні останній день, коли ти можеш залишатися в моєму домі? – запитала його Ліка.

– Тобто як? Уже?

– Так, а чому тебе це дивує? Ми домовлялися, що до 26 травня ти знайдеш собі нове житло, а поки можеш залишитися тут.

– Якось час швидко пролетів…

Паша та Ліка розлучилися місяць тому. Однак її колишньому чоловікові просто нікуди було йти. Він не міг знайти підходяще житло. Або не намагався? Це вже зовсім інше питання.

– Не збивай мене з пантелику. Завтра ти маєш з’їхати!

– Але куди?

– Не знаю. Це вже не мої проблеми.

Павло відразу ж підхопився з крісла.

– Як же так, Ліка? Ми ж сім’я.

– Ми? Ми більше не є сім’єю. Ми розлучилися ще місяць тому. Хіба ти нічого не забув?

– Кажу ж, час летить дуже швидко.

– Ще раз… Не намагайся відволікти мене.

Насправді Паші дійсно не було куди іти. Друзі віддалилися, а деякі виявилися зовсім не тими, ким здавалися.

Родичі живуть в області, а до знайомих явно не підеш ночувати. І що тепер робити? Єдина надія – переконати Ліку.

І навіть якщо можна переночувати на вокзалі, була ще одна причина, чому її колишній чоловік не хотів залишати квартиру.

– Ти знаєш, я ж до останнього надіявся.

– На що?

– Що ми ще будемо разом.

Тут Ліка розсміялася, а Пашу це зачепило.

– Я сказав щось смішне?

– А хіба тобі самому не смішно?

– Мені ні.

– А мені так. Слухай, вистачить уже влаштовувати комедію та грати у дитячий садок. Зрештою, ми дорослі люди.

– Саме так! Тому я хочу поговорити серйозно. Ліка, ти знаєш, ми розлучилися через дрібнички.

Колишня дружина підняла брови від здивування.

– По-твоєму, обманювати людину постійно – це дрібнички?

– Ні, я не це мав на увазі.

– Я зрозуміла тебе!

– Ні, ні! Ми погарячкували, таке буває. Ліка, але ми ж можемо почати все заново. Будь ласка!

Ліка була просто вражена. Вона не могла зрозуміти, чи сходить її колишній чоловік з розуму, чи насправді йому нікуди йти.

– Я сказала, хватить мені морочити голову. Збирай свої речі. Завтра ти покинеш цю квартиру.

Але Паша ніяк не заспокоювався. Він продовжував наполягати і наводити нові аргументи. Один з них був просто абсурдним!

– Як ти не розумієш, я ж залишився тобі вірний!

– Це ти до чого?

– До того, що з моменту нашого розлучення я ні з ким і ні в нікого.

Тут Ліка схопилася за голову. Здається, Паша дійсно почав сходити з розуму.

– Мені яке до цього діло? Відверто кажучи, мене це зовсім не цікавить, з ким ти там спиш!

– А мене це турбує. Ну, я не можу, Ліка, ні з ким, окрім тебе. Але і з тобою не можу… Тому що…

Тут Ліка його перебила.

– Добре, не продовжуй.

Вона зібралася та пішла прогулятися. Лише б не бачити цього Пашу.

Насправді Ліка планувала розлучитися вже давно. Але все відкладала, бо їй було шкода. Все-таки вони прожили разом 5 років, і таке рішення було важким.

Проте постійне брехне чоловіка не давало їй спокою. Він часто говорив, що його підвищили на роботі, і тепер він має престижну посаду. Але насправді залишився таким же рядовим менеджером із зарплатою 20 тисяч гривень на місяць. Це стало останньою краплею в їхніх стосунках.

Зачем было брехати? Непонятно!

Ліка думала про це весь вечір. Вона не хотіла йти додому, тож вирішила залишитися у подруги. Звісно ж, Паша обірвала їй телефон дзвінками. Але вона не збиралася брати слухавку, так само як і звітувати перед ним.

– Я не розумію, Ліка. Ну, що ти за Мати Тереза така?

– В якому сенсі?

– Та я про твого Пашку. Сама ж винна. От тепер він не хоче йти.

– Та вже. Сама розумію, що була не права. Але ж не викидати його на вулицю…

– А завтра все одно виженеш. Чи ні?

– Вижену. Бо звикла дотримуватися свого слова.

– Жалієш?

– Ні, немає чого жаліти. Я ж не дитину виженю, а дорослого чоловіка, який має сам розібратися у своєму житті.

Наступного дня Ліка повернулася додому, але не побачила валізи колишнього чоловіка біля свого порога.

– Ти ще тут?

– Ліка! Де ти була? – викрикнув Паша.

– Це більше не твоя справа.

– Ти ночувала у чоловіка?

– Ще раз кажу: не твоє діло! Збирай речі й геть звідси!

Паша почав мало не ходити довкола колишньої дружини.

– Ліка, послухай, ну, я дійсно так не можу. Я ж хвилювався за тебе!

– Досить! Геть звідси, я сказала.

Але на Пашу її слова ніби не діяли. Або він робив вигляд, що не чує її.

– Я ж тобі вірність зберігав, як ти не розумієш?

Ліка зрозуміла, що ця розмова безглузда і ні до чого не приведе.

– У тебе 5 хвилин. Інакше я дзвоню в поліцію.

Але Паша не повірив, і Ліці довелося зробити те, що вона обіцяла. Колишнього чоловіка швидко виставили з речами на вихід. Бо в цій квартирі у нього не було частки й він не був тут зареєстрований.

Добре, що ця житлоплоща дісталася Ліці у спадок. Страшно навіть уявити, що могло б статися, якби квартира належала їм обом.

У такому разі Паша точно ніколи б не пішов звідси. Бо у нього завжди був залізний аргумент. Він – вірний колишній чоловік.