Я не здалася! Досконала дружина

Він не зламав мене! Ідеальна дружина

Мій коханий залишив мене, коли дізнався, що я вагітна. Напевно, я просто не помітила, що він мене любить не так, як мені здавалося. Ні він, ні його родина, ні його сестра, моя близька подруга, не захотіли навіть глянути на свою дочку-внучку-неплемінницю. Але я нічого й не вимагала. Кожен зробив свій вибір: він знайшов нову подругу, я народила дитину без чоловіка.

У свій час мама сказала: «Іди. Пущу назад, якщо зробиш аборт». Мама виховувала мене без батька. Вона не хотіла такої ж долі для доньки. Вона мала на це право. Але я ніколи не скажу своїй доньці нічого подібного.

Ми будемо одні для одної підтримкою і опорою. В нашому домі не буде стогонів через брак грошей та чоловічої допомоги. Я щойно закінчила інститут і вже працювала, але вдалося влаштуватися в студентському гуртожитку і навіть отримати малосімейку. На зарплату обзавелася якоюсь меблями і домашнім начинням. У мене ж нічого не було. Які там соки-фрукти для вагітної!

Хоч би на хліб з молоком вистачило. Все було: і втома, і сльози, і неймовірна недосипка. Але я не хотіла, щоб мене жаліли. Посміхалася. До мене заходили в гості його друзі. Я говорила про нього лише гарне, не думала про образи. Мені потрібні були сили для дитини, яку носила під серцем. Якось я почула фразу: ніхто нічого тобі не винен. Грубо, але в суті правильно. Чому хтось повинен мене рятувати, якщо я сама взяла на себе відповідальність за своє життя і життя маленької людини?

Дочка народилася в грудні. Новий рік ми вже зустрічали з нею. Мої нові знайомі студенти збиралися, грали на гітарі, пили чай, допомагали по черзі прати пелюшки. Марічка теж допомагала як могла: їла і спала, а в перервах весело гуліла. Багато хто мені казав, що у нас вдома надзвичайно радісно і легко. І якось я помітила, як один із студентів став приходити частіше і залишатися довше.

Він був добрим, вправним і, до того ж, красивим. Андрій на 4 роки молодший за мене. Я повісила на своє серце замок, заборонила собі будувати плани і раділа кожній хвилині, поки ми разом. А потім я побачила його маму. Вона попросила через нього дозволу відвідати нас і… в перший же день назвала мене донечкою.

Тепер ми з чоловіком живемо в іншому гуртожитку. Все в кімнаті зроблено його руками. Він каже, що я ідеальна дружина. З моєю мамою ми помирилися. Вона душі не чує в онучці. На вихідних ми їздимо до його батьків у сусіднє місто. Там Марічка кидається до своєї другої бабусі, і два дні вони одна від одної не відходять.

Я з жахом думаю: якби я правдами і неправдами утримала біля себе людину, яка мене не любила, хіба б щось подібне я зараз мала? Тільки чоловіка, який мене не помічає, свекруху, впевнену, що я зруйнувала її синові життя, почуття провини і сльози в подушку.

Бог дав мені набагато більше, ніж я просила.