Connect with us

З життя

ЩАСТЯ У НЕСПОДІВАНОМУ

Published

on

— Та як же тебе затіяло, дурна ти козачеська! Кому ти тепер потрібна з дитиною! І як ти її виховуватимеш?! Я тобі не помічниця, так і знай. Виростила тебе, а тепер ще й твій довісок! Не потрібна ти мені, збирай речі й щоб духу твого в моїй хаті не було!

Соломія слухала крики, не піднімаючи голови. Остання надія, що тітка все ж таки прихилить її хоча б до влаштування на роботу, розсипалась на очах.
— Була б жива мати…
Батька дівчина не знала, а матір п’ятнадцять років тому збив п’яний водій на переході. Органи опіки вже готувалися віддати дитину в інтернат, коли несподівано зродилась далека родичка, якась троюрідна сестра матері. Вона й забрала Соломію до себе, адже власний дім і зарплата дозволяли оформити опікунство без затримок.

Жила тітка на околиці прикордонного містечка на півдні, зеленого й спекотного влітку, дощового взимку. Дівчина завжди була сита, охайно одягнена, привчена до праці — у хаті з подвір’ям та дрібною худобою роботи вистачало. Може, їй бракувало материнської теплоти, та кого це хвилювало?
Вчилась Соломія добре. Закінчивши школу, вступила до педуніверситету. Швидко промайнули студентські роки, і ось закінчилось безтурботне життя, здані іспити, а дівчина повернулась до рідного містечка. Та цього разу повернення не радувало.

Нарешті, накричавшись, тітка заспокоїлась:
— Геть іди з двору, щоб очі мої тебе не бачили.
— Тітко Ганно, можна хоч…
— Усе сказала!
Соломія мовчки взяла валізу й вийшла. Невже вона справді думала, що повертатиметься сюди так? Приниженою, кинутою, ще й вагітною. Строк був невеликий, та дівчина вирішила зізнатись одразу. Не хотіла й не могла брехати.

Треба було знайти житло. Дівчина йшла, заглиблена в думки, не помічаючи нічого навколо. А південне літо розпалювалось повною силою. У садах дозрівали яблука, груші, золотилися абрикоси. Важкі грона винограду звисали з навісів, а темно-фіолетові сливи ховались під листям. З подвір’їв пахло варенням, смаженим м’ясом і свіжими коржами. Солomія підійшла до калітки й кликнула жінку біля літньої кухні:
— Господине, чи не дасте напитися?

Галина, жінка років п’ятдесяти, міцна й спритна, обернулась:
— Заходь, коли з добром.
Зачерпнула з відра води й подала. Дівчина втомлено сіла на лавку й жадно відпила.
— Чи можна трохи посидіти? Спека невиносима.
— Сиди, доню. Ти звідки? З валізою, мабуть, не місцева?
— Закінчила університет, шукаю роботу вчителем. Жильла лишилась… Не знаєте, де можна зняти кімнату?

Галина уважно подивилась на дівчину: охайна, але знесилена, з тривогою в очах.
— Може, поселишся в мене? Платіж невеликий, але вчасно. Якщо згодна, покажу кімнату.
Жінка раділа: зайва гривня не завадить, а в їхньому глухому містечку підробітків мало. Син жив далеко, навідувався рідко. Соломія, здивована несподіваною удачею, пішла за господинею. Кімнатка була невеликою, але затишною, з вікном у сад. Столик, ліжко, старий шаф — досить.

Так і пройшли дні. Робота, дім, робота. Соломія ледве встигала відривати календарні аркуші.
Вона зблизилась із Галиною, яка виявилась доброю й уважною. Та й та прив’язалась до скромної дівчини. По мірі сил Соломія допомагала по господарству, а ввечері вони часто чаювали у садовій альтанці.

Вагітність проходила легко. Дівчина розповіла господині свою історію. На другому курсі закохалась у красунчика Дмитра, єдиного сина заможних батьків-викладачів. Вони вирішили тримати сина поруч: навчання, аспірантура, викладання. Розумний, легкий у спілкуванні, Дмитро був душею компаній. Та звернув увагу саме на скромницю Соломію.

Все змінилось, коли дівчина зрозуміла, що вагітна. Тест показав дві смужки. Дмитро, дізнавшися, приніс конверт із грошима й мовчки пішов. Батьки запропонували аборт. Та Соломія вже любила дитину.

У лютому вона народила здорового хлопчика.
— Юрчику, Юрко… — шепотіла вона, пестячи сина.
У пологовому відділі дівчина дізналась про немовлятку, від якої відмовилась мати. Соломія почала годувати її разом із сином.

На день виписки до лікарні приїхав капітан прикордонної служби Андрій Григорович Коваленко. Доньку він узяв під опіку. А через рік, коли Соломія вже працювала в школі, Андрій з’явився знову — з квітами й проханням.

Життя іноді дарує несподівані подарунки. І хто б міг подумати, що історія самотньої вчительки з прикордонного містечка обернеться щастям для чотирьох сердець?

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

чотири − чотири =

Також цікаво:

FR7 хвилин ago

Le manège argenté

Je n’aurais jamais dû entrer dans le hall du Narcisse ce jour-là. Mais Manon avait vu le carrousel argenté tourner...

ES8 хвилин ago

Preparé la cena más aburrida del mundo para mis cuñados. Lo que sucedió ese domingo cambió todo

El domingo, a eso de las doce y cuarto, sonó el timbre exactamente igual que siempre. Tres toques largos, impacientes....

FR2 години ago

La femme de ménage de mon fils

Amandine était une femme qui ne s’énervait jamais. C’était même devenu une plaisanterie récurrente entre elle et son mari Brice....

З життя2 години ago

Part 2: My Mother-in-Law Hurled Boiling Oil at Me for Refusing to Give Them My Inheritance—My Husband Smiled and Asked for a DivorceI crawled to the phone, dialed 911, and whispered through the pain that I would finally tell the police everything.

The oil struck my shoulder first. A heartbeat later, it seared across my neck and chest like liquid fire devouring...

FR3 години ago

Le chat est resté cinq jours devant la porte. Ce qu’il y avait derrière a glacé tout le monde

Caramel ne bougeait pas. Le vieux chat roux à l’oreille déchirée restait collé au paillasson du troisième étage, le museau...

HE4 години ago

הוא השאיר אותי לבד עם תאומות בנות חצי שנה, וכשהוא חזר, הוא קפא בדלת

הידית של דלת הכניסה הסתובבה באיטיות, כאילו מישהו בצד השני מהסס. השעה הייתה עשר וחצי בבוקר, יום חמישי. השמש של...

FR4 години ago

L’enfant qu’ils ne méritaient pas

J'ai porté un enfant pour ma cousine et son mari. Neuf mois de ma vie. Neuf mois d'espoir, de nausées,...

CZ4 години ago

Střepy a vodítko

Petr tu přezdívku slyšel odjakživa. Na základce to bylo „Píďalko, uhni“, na učňáku „Hele, Sněženko, pojď sem“ a v práci...