Connect with us

З життя

Все має свою ціну: самотність як доля

Published

on

Все має свою ціну! Тепер я самотній, як білий кінь…

Пишу вам чоловік, який переступив сімдесятий рубіж. Моя історія — можливо, попередження для інших.

Живу у великому провінційному місті, але навколо — лише чужі обличчя. Стіни мого будинку вже давно не здаються рідними, а вулиці, де колись крокував упевнено, тепер навіть вітер не згадує мого імені. Ніхто мене не чекає, ніхто не питає. Така вже плата за минуле…

Дивлюсь у дзеркало — не впізнаю себе. Обличчя змарніле, волосся біле, погляд без вогню. Де той чоловік, що жив на повні, любив жінок, бенкети та розкоші? Де той зухвалий гуляка, що вважав світ своїм дзеркалом? Тепер на його місці — згорблений старий, якого й тінь уникає…

**Гріхи минулого**
Колись я був справжнім козако́м, улюбленцем долі. Закохував красунь, обіцяв зірки, а потім — забував. «Життя лише раз дається», — твердив собі. І вірив, що маю рацію.

Була в мене дружина, Галина, терпляча та добра. Вона витримала зо мною п’ятнадцять років, хоч я не давав їй ані хвилини спокою. Пропадав у нетрях, повертався п’яний, інколи приводив додому жінок із сумнівною славою. Галина мовчала. Мовчала, поки одного дня не поставила вибір: змінитися чи піти. Я лише сміявся: «Куди тобі, серденько?»

Виявилось, вона знала. Зібрала речі, забрала дітей — і зникла на іншому кінці України. Без сліз, без прокльонів. Просто пішла.

Спершу не переймався. Жив, як раніше, лише інколи згадуючи про родину. Аліменти платив коли як, а вони й не нагадували. Одного разу вирішив зробити їм сюрприз на Різдво — відправив подарунки. Через тихенько повернули посилку…

Махав рукою: «Та ще знайдуться!» Але роки минали, а телефон мовчав.

**Самітня старість — останній суд**
Не думав про неї, поки був молний. Працював коли як, міняв місця, сміявся з тих, хто будував оселі, зберігав гроші. А тепер моя «воля» обернулася мізерною пенсією в гривнях, якої ледве вистає на ліки. Теплу страву не куштував роками. Інколи засинаю голодний — та й кому скажеш?

Недавно зустрів старого знайомого, Володимира. Постарів, але виглядав як пан: вдома родина, діти, онуки. Він похлопав мене по плечу:

— Миколо, ти був королем, а тепер хто ти?…

Не знайшов слів у відповідь. У горлі завмерло. Залишились лише спогади й докори. Не треба мені жалю. Все, що сталося, — моя провина.

Коли інші будували родини — я гуляв у шинках з напасними «друзями».

Коли інші збирали на майбутнє — я витрачав гроші на коханок.

Коли інші думали про завтра — я мріяв лише про сьогоднішню ніч.

А тепер, коли потрібні діти, — не смію дзвонити. Може, вже й онуки є… Та помру, так і не побачивши їхніх очей.

**Пізня порада тим, хто ще може все змінити**
Не робіть моїх помилок. Не вважайте, що молодість — вічна, а родина — ніби камінь під ногами. Любіть близьких, бо одного дня опинитесь у порожній хаті, де навіть вітер не відгукнеться на ваше «Де ви?»…

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

чотири × 3 =

Також цікаво:

EN20 секунд ago

The Day the Ground Held Me

I don’t remember the exact moment the tree swallowed me. A flash of gray fur, the panicked scramble of a...

З життя1 годину ago

A Mysterious Young Man Kept Appearing at My 83-Year-Old Neighbor’s Door — One Day, I Went Inside and Couldn’t Believe What I SawI stepped inside and froze, as the young man sat calmly knitting a scarf beside my neighbor, who was teaching him to read from a tattered old Bible.

I had known Dorothy almost my entire life, so when a young stranger suddenly began showing up at her house...

ES3 години ago

El folder que mi hijo guardó para hundirme

La tarde que mi vida se partió en dos no tenía nada de especial. Había salido del taller más temprano,...

ES4 години ago

Jude no existe

Siempre fui Hugo, el que arreglaba carros en el taller de su tío en El Paso, no el “quarterback” que...

З життя4 години ago

“Who did you bring into my home?” my wife gasped. “We agreed your kids from your first marriage wouldn’t live with us.”

**Wednesday, 14th March** An ordinary Wednesday, not a Saturday. I stood in the hallway and watched the two lads with...

EN6 години ago

I Left My Bride at the Altar — and Drove Straight to the Lighthouse

I left My Bride at the Altar — and Drove Straight to the Lighthouse The wind off Sheepscot Bay was...

FR6 години ago

Parfois, un morceau de papier peut déchirer une vie. Le mien tenait dans une enveloppe banale, glissée sous ma porte par une main anonyme, un matin d’août étouffant à Bayonne. L’Adour charriait des odeurs de vase, et la chaleur rendait les rues du Petit Bayonne collantes. Ce bout de papier, un simple devis, m’a glacée plus sûrement qu’un vent d’hiver. Il était adressé à ma mère, Colette, et détaillait le coût d’une pierre tombale. Une pierre tombale. Pour elle. Vivante.

Le document n'était pas sollicité par elle, mais par ceux qui se prétendent ses enfants. Ceux qu'elle a élevés, nourris,...

FR7 години ago

Le phare de la Roche-Noire

La lumière s’est éteinte dans le restaurant au moment même où je posais la main sur la bouteille de champagne...