Connect with us

З життя

Все має свою ціну: самотність як доля

Published

on

Все має свою ціну! Тепер я самотній, як білий кінь…

Пишу вам чоловік, який переступив сімдесятий рубіж. Моя історія — можливо, попередження для інших.

Живу у великому провінційному місті, але навколо — лише чужі обличчя. Стіни мого будинку вже давно не здаються рідними, а вулиці, де колись крокував упевнено, тепер навіть вітер не згадує мого імені. Ніхто мене не чекає, ніхто не питає. Така вже плата за минуле…

Дивлюсь у дзеркало — не впізнаю себе. Обличчя змарніле, волосся біле, погляд без вогню. Де той чоловік, що жив на повні, любив жінок, бенкети та розкоші? Де той зухвалий гуляка, що вважав світ своїм дзеркалом? Тепер на його місці — згорблений старий, якого й тінь уникає…

**Гріхи минулого**
Колись я був справжнім козако́м, улюбленцем долі. Закохував красунь, обіцяв зірки, а потім — забував. «Життя лише раз дається», — твердив собі. І вірив, що маю рацію.

Була в мене дружина, Галина, терпляча та добра. Вона витримала зо мною п’ятнадцять років, хоч я не давав їй ані хвилини спокою. Пропадав у нетрях, повертався п’яний, інколи приводив додому жінок із сумнівною славою. Галина мовчала. Мовчала, поки одного дня не поставила вибір: змінитися чи піти. Я лише сміявся: «Куди тобі, серденько?»

Виявилось, вона знала. Зібрала речі, забрала дітей — і зникла на іншому кінці України. Без сліз, без прокльонів. Просто пішла.

Спершу не переймався. Жив, як раніше, лише інколи згадуючи про родину. Аліменти платив коли як, а вони й не нагадували. Одного разу вирішив зробити їм сюрприз на Різдво — відправив подарунки. Через тихенько повернули посилку…

Махав рукою: «Та ще знайдуться!» Але роки минали, а телефон мовчав.

**Самітня старість — останній суд**
Не думав про неї, поки був молний. Працював коли як, міняв місця, сміявся з тих, хто будував оселі, зберігав гроші. А тепер моя «воля» обернулася мізерною пенсією в гривнях, якої ледве вистає на ліки. Теплу страву не куштував роками. Інколи засинаю голодний — та й кому скажеш?

Недавно зустрів старого знайомого, Володимира. Постарів, але виглядав як пан: вдома родина, діти, онуки. Він похлопав мене по плечу:

— Миколо, ти був королем, а тепер хто ти?…

Не знайшов слів у відповідь. У горлі завмерло. Залишились лише спогади й докори. Не треба мені жалю. Все, що сталося, — моя провина.

Коли інші будували родини — я гуляв у шинках з напасними «друзями».

Коли інші збирали на майбутнє — я витрачав гроші на коханок.

Коли інші думали про завтра — я мріяв лише про сьогоднішню ніч.

А тепер, коли потрібні діти, — не смію дзвонити. Може, вже й онуки є… Та помру, так і не побачивши їхніх очей.

**Пізня порада тим, хто ще може все змінити**
Не робіть моїх помилок. Не вважайте, що молодість — вічна, а родина — ніби камінь під ногами. Любіть близьких, бо одного дня опинитесь у порожній хаті, де навіть вітер не відгукнеться на ваше «Де ви?»…

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

дев'ять − три =

Також цікаво:

З життя18 хвилин ago

Роскошный подарок от мужа: золотое кольцо с сапфиром покорило Тамару.

Тамара Леонидовна отмечала юбилей — пятьдесят пять лет. Торжество решили провести с размахом в уютной tavernе на берегу Москвы-реки. Гостей...

З життя26 хвилин ago

Крадіжка в родині: таємниці, що знищили шлюб

Тінь злодійства: як родинні таємниці зруйнували шлюб В темній квартирі на околиці приморського містечка Березанка, де солоний вітер з моря...

З життя42 хвилини ago

Свекруха не приймає зятя: «Привозь тільки себе і дитину»

**Щоденник** Кожна жінка мріє колись зустріти гідну людину, створити міцну родину, народити дітей і знайти щастя. Та, як кажуть у...

З життя1 годину ago

«Досить це терпіти!» — Героїня відмовилася приймати гостей, які перетворили її квартиру на безкоштовний пансіон

«Це вже занадто!» — Марія відмовилася приймати гостей, які перетворили її квартиру на безкоштовний пансіон Інколи життя підкидає такі історії,...

З життя1 годину ago

Як тепер жити: сестра зрадила мене.

Ото ж, жити далі — наче й не знаю як. Моя ж сестра виявилась зрадницею. З чоловіком ми були, як...

З життя2 години ago

Сердце, что проснулось

**Пробуждение сердца** В тихом городке, затерянном среди бескрайних лесов и пологих холмов, где осенний ветер играл опавшей листвой, жизнь шла...

З життя2 години ago

Всё твоё останется при тебе

**Всё твоё — с тобой останется** В небольшом городке, зажатом между сумрачными горами и бескрайними серыми полями, где осень дышала...

З життя2 години ago

«Це не його дитина!» — кричала свекруха. А потім він повернувся з кільцем у руці… Запізно

«Це не його дитина!» — верещала свекруха. А потім він повернувся з перснем у руці… Занадто пізно Ніколи не забуду...