Автомобіль раптово зупинився: серйозний юнак і несподіване бажання допомогти незнайомці

Авто різко загальмувало та зупинилося. Олексій був серйозним молодим чоловіком, тому несподіване бажання підвезти незнайому дівчину, що стояла біля дороги, було для нього зовсім не властивим.

Дачне селище, де в Олексія з матір’ю був затишний і теплий будинок, розташовувалося за 15 кілометрів від міста. Жити там влітку було справжнім задоволенням, і Олексій завжди вирушав на роботу близько сьомої ранку, тому що в цей час дорога була досить порожня і вільна, а ліс навколо навіював приємні думки та спогади.

Дівчина підбігла до машини і, усміхаючись, заглянула у відкрите вікно.
— Добрий день, — весело майже проспівала вона, — не підвезете до міста?
— А ви не боїтеся сісти в машину до незнайомця посеред лісу? — запитав Олексій з вимушеною усмішкою.
— А що вас боятися, — відповіла дівчина, — у вас машина дорога і очі добрі. Навіщо ж вам з такою машиною та очима робити мені щось погане?

Олексій розсміявся. Такий наївності та простоти він давно не зустрічав і, чесно кажучи, був упевнений, що її вже не існує в природі.
Леся, виросла в селі, була відкрита та довірлива. І коли Олексій за три тижні після їхнього знайомства зробив їй пропозицію, вона, не задумуючись, погодилася. Адже цей молодий чоловік здавався їй таким солідним і красивим.
«Ну, прямо як тітка Надя передбачила, так і вийшло», — тихенько подумала Леся, міцно тримаючи Олексія за руку та з острахом поглядаючи на його маму, для якої звістка про майбутнє весілля була чимось на кшталт легкого землетрусу.

Після весілля Леся та Олексій переїхали до міської квартири Олексія. Жити на дачі було не зовсім зручно. Також мати Олексія не відчувала особливої любові до невістки.
— Дивуюся я тобі, сину, — часто говорила Вікторія Павлівна Олексію, коли той приїжджав її провідати, — хіба ця сільська красуня була єдиним гідним варіантом у всьому твоєму оточенні? — сумно зітхала вона і хитала головою з красиво укладеним волоссям.

Олексій посміхався, але з матір’ю не сперечався. Йому не хотілося пояснювати, як спокійно і щасливо йому було в його маленькій та затишній сім’ї. Мати Олексія була жінкою холодною і стриманою. Тому для Ігоря відкрита та лагідна Леся була чимось на кшталт мами та дружини в одній особі.

Минуло кілька років. У Лесі і Олексія народилася чарівна дівчинка Марічка. Леся в ній душі не чула, а бабуся потроху почала відтаювати. Вона бачила, як Леся любить і пестить її сина, як строго і розумно виховує доньку. Вікторія Павлівна, хоча і була жінкою жорсткою і навіть трохи цинічною, але визнавати свої помилки вміла.

Тому, Олексій зовсім не здивувався, коли одного прекрасного дня вона змінила гнів на милість і запросила Лесю з онучкою пожити на дачі кілька днів.
— Льош, я її боюся, — канючила Леся, намагаючись знайти будь-яку причину не їхати до свекрухи.
— Ну, не з’їсть же вона тебе, — сміявся Олексій і лагідно цілував дружину в шию.
— З’їсть, з’їсть, — стогнала Леся, — і Машкою закусить. А ти потім будеш нарікати і плакати, але пізно буде, — переконливо завершила Леся і навіть пустила сльозу для повної картини.

Але нічого не допомагало. Олексій забрав у дружини кошик з їжею, завантажив блакитнооку Марічку, допоміг сісти на переднє сидіння впертій дружині, і вся сім’я, галасуючи і сперечаючись, вирушила в дорогу.
Вікторія Павлівна була щиро рада гостям. Вона усміхнулася Лесі, і молода жінка зрозуміла, що війна закінчена.

З цього моменту й почалася їхня дивовижна дружба. Щодня стосунки між свекрухою та невісткою ставали ближчими і довірливішими. Леся вийшла на роботу, а Марічка часто залишалася у Вікторії Павлівни, яка читала їй книги, навчала грі на фортепіано та займалася з нею англійською мовою. Справа в тому, що Вікторія Павлівна була перекладачем-синхроністом, і допитлива дівчинка із задоволенням слухала її цікаві історії про закордонні подорожі та зустрічі з цікавими людьми.
Минуло ще кілька років. Одного разу Леся з Марічкою приїхали до Вікторії Павлівни без попередження. Леся схудла і виглядала дивно напруженою і мовчазною.

— Лесю, що трапилося, —запитала Вікторія Павлівна з турботою, — не захворіла ти випадково?
Але Леся зітхнула, сіла на стілець і гірко заплакала.

— Льоша вже півроку з нами не живе, — несподівано, крізь сльози промовила Леся. — Спочатку він просто інколи додому не приходив. Говорив, що багато працює. А потім взагалі зник по кілька днів. Приходить, переодягнеться, Марічку поцілує, мене відштовхне і знову йде. Спочатку думала, у нього неприємності на роботі.

Грошей ми вже майже рік не бачимо. Але це нічого. Я ж медсестра, заробляю непогано. Нам вистачає. А потім якось у двері подзвонили, відчиняю, а там пані стоїть. Красива така, доглянута. У капелюсі. Сумочка у неї дорога. Я такі лише по телевізору бачила, — Леся трохи заспокоїлася, перевела дух і продовжувала, —

Каже: “Ти, — бідолаха, і Льоші не рівня. Тепер він зі мною жити буде, а ти з квартири вимітайся, доньку свою забирай. Нам з Льошею і без твоєї невиховано дочки буде чим зайнятися”.

— Я не дурна і вихована, — раптом повідомила дорослим Марічка і ображено відвернулася. Вікторія Павлівна і Леся не почули, як вона тихенько пробралася на кухню і вже кілька хвилин слухала розмови дорослих.
— Звісно, не глупа, — підтвердила Вікторія Павлівна і випростала спину. Ти в мене дівчинка розумна та вихована. Тому жити ми з тобою будемо разом і маму з собою заберем.

Леся витерла сльозу і подивилася на Вікторію Павлівну.
Але залізна леді вже прийняла рішення. І коли її син повідомив матері, що розлучається, і сподівається, що мати найближчим часом переоформить заповіт на будинок, вона сприйняла це спокійно і з гідністю. Адже заповіт був вже переоформлений.

Просто Вікторія Павлівна “забула” сказати синові, що тепер власницями будинку стали його колишня дружина і блакитноока Марічка, яка в цей момент так щиро й безтурботно тріпала, як завжди, красиво укладене, улюблене бабусине волосся.