Connect with us

З життя

Коли родинні стосунки проходять перевірку зятем: шлях до ультиматуму

Published

on

Коли зять стає випробуванням для всієї родини: як ми дійшли до ультиматуму

Життя іноді зводить нас із людьми, яких, здається, сам диявмол підслав на сміх. У когось вони промайнуть миттєво, як випадкові знайомі, а комусь, як нам, доводиться називати їх «зятем». Я й гадкила, що через роки турбот, виховання, вкладеної любові та праці заради майбутньої доньки саме її вибір уособлений у «веселому» Васильку стане для нашої родини справжнім моральним ударом.

На перший погляд — звичайний чоловік, ледь лукавий погляд, незграбна усмішка, розв’язна манера спілкування. Та варто йому роззявити рота, як ставало зрозуміло: почуття гумору є, але жодної краплі смаку. Перша зустріч із ним залишила за нами шлейф похабливих жартів про тещ та зятів, включаючи оповідання про його «службу» в «диванних військах» — буквально. Тоді ж мені було соромно, ніби в наш дім занесли мішок дешевого гумору з третьосортного шинку.

Ми з чоловіком були вражені. Дівчина, вихована на Шевченку та Лесі Українці, на тонкій англійській сатирі, закохалася в цього — вибачте — блазня. Він, мабуть, навіть не знає, хто такий Степан Руданський, але ж із захопленіттям цитує похабні меми з інтернету. Ми намагалися її відмовити, благали, переконували — марно. Любов, сказала, і крапка. А потім — весілля. Скромне, але з обов’язковою промовою від нареченого, де він, звісно, не втримався від «жартів» про перший подружній обов’язок. Я тоді ледве стрималася, щоб не встати й не піти з зали.

Відтоді кожне родинне свято — як поле битви. Варто зібратися разом, як Василько обов’язково влаштує своє «гумористичне шоу». А донька, ніби зачарована, регоче з нього й називає це «здоровим сміхом». Решта родичів червоніють, відводять очі, хтось приходить все рідше. А ми терпимо. Бо якщо зятя не запросити — дочка не прийде. А вона нам усе ще дорога, попри все.

На ювілеї моєї молодшої сестри Василько знову відзначився. Поки господиня виносила вареники з вишнями, він бовкнув: «Ну що, з’їмо?». Хтось нервово засміявся, але я помітила, як сестра поблідла. Потім вона сказала, що хотіла вилити на нього сметану, але стрималася. Той випадок хоч чимось добрим закінчився — після її холодного погляду Василько замовк на весь вечір.

Але наступний епізод остаточно розставив усі крапки.

У нас із чоловіком був ювілей — 35 років. Серйозна дата. Зібралася майже вся родина, атмосфера була тепла, тиха, задушевна. Ми згадували, як усе починалося, як вирощували доньку. А потім Василько… зник. Ми ще подумали, куди він подівся. Через кілька хвилин він увірвався у вітальню з… буряком і двома огірками, зробивши з них відверто непристойну «композицію». Він гордо тримав її перед собою, як головний експонат музею похабщини, і задоволено спитав: «Ну як, схоже?»

Я завмерла. Хтось захихався. Хтось із жахом відвернувся. Моя свекруха випустила виделку. Чоловік почервонів. А донька… плескала в долоні й реготала, як дитина, якій показали фокус.

Ця мить була ніби ляпас. Я відчула такий соромний гнів, що ледь не заплакала. Замість родинного свята ми отримали публічне приниження. Того вечора, за накритим столом, щось дуже важливе розбилося. Решту вечора ми провели в мовчанні, хтось навіть пішов, не дочекавшись пампушок.

Пізніше, коли емоції трохи затихли, ми із чоловіком сіли наодинці. І прийняли важке, але необхідне рішення. Ми викликали доньку на розмову. Без крику, без звинувачень. Просто сказали: або вона домагається поваги до нашої родини з боку свого чоловіка, або ми зводимо спілкування до мінімуму. Годі. Ми виростили її з любов’ю, жертвували багатьма заради її майбутнього, а тепер сидимо принижені, тому що зятю захотілося «пожартувати».

Вона образилася. Сказала, що ми «застрягли в минулому», а «зараз усі так жартують». Що це наш вибір — бачити в цьому хамство. Ми не сперечалися. Але підкреслили: двері відкриті — завжди, але тільки якщо приходять із повагою.

З того часу минуло небагато. Ми з донькою майже не спілкуємося. Василько, на щастя, на свята до нас більше не завітає. Не знаю, чи зрозуміє вона колись, що втратила. Може бути. Але я точно знаю: краще бути пуританкою, ніж дозволяти топтати свою гідність заради ілюзії родинної єдності.

І хай наш дім не наповнюється заразливим реготом, але в ньому завжди буде місце для поваги, такту та справжньої родини.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

п'ятнадцять − 6 =

Також цікаво:

З життя19 хвилин ago

Сприятливий знак

Добрий знак За п’ять днів до Нового року Марійка отримала таку порцію образи, розпачу й приниження, що ледве прийшла до...

З життя1 годину ago

Снежинки у танці зустрічі

Сніжинки летять назустріч Після двадцяти років разом у багатьох бувають напружені моменти в родині. Дар’ю з Максимом це також не...

З життя2 години ago

Випробування, які варто подолати

Випробування, які треба пройти Віра Андріївна чекала на чоловіка та сина з відрядження. Вони поїхали у сусідню область з діловими...

З життя3 години ago

Мій син подивився мені в очі і сказав: «У нас більше немає для тебе місця. Тобі потрібно йти». І я пішла. Я мовчки вийшла. Наступного дня я використала свої заощадження — і що сталося далі…

Мій син подивився мені в очі й сказав: «Для тебе в нас більше немає місця. Ти маєш піти». І я...

З життя3 години ago

Мій син подивився мені в очі і сказав: «У нас більше немає місця для тебе. Тобі потрібно піти.» І я пішла. Я відправилася у невідомість, маючи при собі лише гроші, які ще…

Мій син подивився мені в очі й сказав: “Для тебе в нас більше немає місця. Тобі треба йти.” Отже, я...

З життя3 години ago

Щастя знаходить тих, хто вірить і чекає на нього

**Щастя приходить, коли його вірять і ждуть** У восьмому класі після шкільного новорічного свята Олеся втекла з Дмитрком. Їм захотілося...

З життя4 години ago

Байдужа Команда Моторних Пил намагається прибрати Дерево — Величезне Дерево падає на Будинки

Безрозсудна робота з бензопилами: велике дерево впало на будинкиНебезпечна спроба зрізання дерева закінчилась катастрофою. Видалення великих дерев — ризикована справа,...

З життя4 години ago

Двері щастя відчинилися перед долею

Доля відкрила щасливі двері Непередбачувані людські долі. У житті буває усе. І череда втрат і лиха раптом закінчується, на зміну...