Як я хитрістю позбулася свекрухи та повернула собі спокій

От як я хитро позбулася свекрухи і повернула собі спокій

П’ять місяців тому в нашій родині сталося довгоочікуване диво — народився наш син Яресь. Для мене та мого чоловіка Юри це був один із найщасливіших днів у житті. Ми готувалися до його народження: читали книжки, дивилися уроки, і коли Ярик з’явився на світ, хоч і було нелегко, але ми намагалися впоратися самі. Юра допомагав у всьому: змінював у ночі, мив пляшечки, колихав малюка. Ми працювали, як одна команда.

Але це тривало рівно до того моменту, поки в наші двері не ввалилася… його мама. Два місяці тому моя свекруха — Марія Іванівна — прийшла до нас «допомогти». Без попередження. Без запрошення. З речами, з урочистим виглядом, наче вона рятує нас від неминучої загибелі.

— Я залишаюся надовго! — оголосила вона з порога.

Спершу я, чесно, подумала: ну гаразд, може, і справді стане легше. Але помилилася. Життя перетворилося на нескінченний вир критики, контролю і безучасності. Жодної хвилини спокою. Кожен мій крок супроводжувався коментарями:

— А що це ти його так закутала? Замерзне ж!
— Ти що, знову не дала йому водички з кропиви?
— За наших часів дітей не так ростили, от тому й покоління слабке…

Я намагалася ввічливо натякнути, що час їхати додому, що в неї своє господарство, чоловік, справи… Але Марія Іванівна виявилася глухою до моїх тонких натяків.

— Василь упорається! А вам моя допомога потрібніша! — голосно сміялася вона, наливаючи собі чай і роздаючи мені вказівки.

Спочатку я терпіла. Потім злилася. Потім плакала вночі. А потім зрозуміла: просто так вона звідси не поїде. І я вирішила діяти.

Наступного ранку я підійшла до неї з найдобрішим виглядом:

— Маріє Іванівно, я тут подумала… Мабуть, вийду на роботу. Та ненадовго, на кілька годин. А ви ж якраз з нами, зможете посидіти з Яриком, поки я в офісі? Всього на шість годинок на день…

Усмішка на обличчі свекрухи миттєво зникла.

— Сама? З немовлям? — перелякано запитала вона.

— Ну а хто ж, як не ви? Ви ж самі казали, що хочете допомагати. Ось вам шанс проявити себе на всі сто! У вас чудово вийде. А я трохи розвіюся, та й зароби— От і чудово, — підхопив Юра, підійшовши до нас з посмішкою, — мам, ти ж завжди хотіла бути ближче до онука, ось тобі нагода показати, як треба доглядати малюка.