Connect with us

З життя

Самотність старого холостяка: життя без тягаря

Published

on

Степан Іванович був старим холостяком. Жив собі та й жив, самотність його не гнітила. Працював як віл у ярмі. Роботу свою любив. Звик усе робити ідеально, аби порядок був скрізь. А скільки жінок не зустрічав — ідеальної так і не знайшов. Того року в кінці липня вирушив Степан у відпустку, на південь. Дуже втомився, і захотілося йому трохи втекти від цивілізації. Заліз у інтернет, дав оголошення.

Відгукнулася жінка з двома дітьми, мешканка південного села. До моря пішки хвилин 20, зате місце далеко від курортів і міст, окрема кімната, а за його продукти — зварять домашньої їжі. Коротше, спокусився. Дістався без пригод, навігатор не підвів. Будинок був старим, але чистеньким, кімната затишною, а господиня доброзичливою. По подвір’ю бігала маленька собачка, тойчик. У саду дозрівали фрукти, а пара дітей, хлопчик і дівчинка, років 9-10, похапцем колупалися по господарству. Господиня Степанові не докучала, питала, що зварити, щедро частувала полуницею й міло усміхалася. Степан цілі дні проводив на морі, плавав, лазив по скелях, фотографував і листувався зі старим приятелем у ВК. Іноді він замислювався — звідки у 50-річної жінки такі маленькі діти? Замислювався, замислювався, та й спитав.

— Ганно Василівно, це ваші онуки?
— Ні, — відповіла Ганна, — мої син і донька, просто пізні. Сім’я не склалася, заміж не вийшла, та й вирішила хоча б діточок народити. Та й не така вже я стара, мені ж 48.

Поки розмовляли, придивився Степан до господині. Приємна, м’яка, усміхнена. І йому ім’я подобалося. Ганна, Галочка. Так матір його звали. І пахло від Ганни полуницею та вершковим маслом. Молоде виноградне вино було смачним, вечори дещо прохолодними, а небо — зоряним. Обидва вони не вигавчувалися — досвідчені ж люди. Днем поводилися як звичайно, а вночі Степан тихенько пробирався до господині, до Галочки. А потім підкрадався назад. Діточок таки будити не можна. Маленький песик навіть не гавкав на Степана, лише підморгував хитренько, ніби усякував. Гарний песик, ощадливий. З’їдав пару ложок, але двір охороняв сумлінно. Звали його Мілка. І стала Мілка ходити зі Степаном на море, навіть плавала, потім вилазила, струшувалася, сохла на сонечку і бігла додому раніше за Степана. А він — слідом.

Але одного разу Мілка не прийшла. Степан пішов її шукати, гукав, кричав, написав із десяток оголошень, пішов розклеювати. Куди поділася собака? Не зрозуміло. Старенька сусідка сказала, що, можливо, приїжджі вкрали, ті, що живуть на іншому кінці села. Степан пішов туди. Дійшов, а йому відповіли, що вони вже поїхали, із маленькою собакою, годину тому, у бік траси. Степан повернувся, сів у машину й погнався. Нагнав кілометрів через 80 і перегородив дорогу. Із джипа вискочили дві дівчини, молоді, зухвалі.

— Гей, забирайте машину! Їздити не вмієте? Зараз поліцію викличемо!
— Викликайте, — відповів Степан, — тільки спершу поверніть собаку.
— О, прямо так і розгубився! — засміялася та, що вища, — вона бездомна, ми її рятуємо.
— Вона не бездомна, — відповів Степан, — у неї є сім’я. Не ваша це собака.
— Та йди ти, — заверещала друга, — не забереш машину, вікна поб’ємо!

Степан обійшов їх і покликав: «Мілко! Мільцю!» Песик загавкав і заметушився по сидіннях, намагаючись вилізти у відчинене вікно. Дівчата хапали Степана за руки, лаялися матом і намагалися битися. Степан не знав, що робити, зніяковів — бити жінок не можна.

Виручив під’їхавший гаївець, товстий, спітнілий, важко дихав. Періодично затуляючи вуха від криків дівчат, лейтенант узяв Мілку на руки.

— Тихо всі. До кого собака піде, тому й дістанеться. Документів на неї в жодного нема.

— Цуценятко, Солоденька, — заметушилися дівчата, дістаючи ковбасу, — іди до нас, у машинку іди!
— Поїхали, Мільцю, додому, — сказав Степан.

Гаївець поставив собаку на землю. Мілка кинулася до Степана, виляючи хвостом і голосно гавкаючи.
— Ну от, здається, розібралися, — засапав гаївець.

— Ні, собака наша! — закричали дівчата. — Не маєте права її забирати! Ми скаржитимемося вашому начальству! Ми її від самовигулу врятували!

Гаївець почервонів.
— Ось що, рятівниці. Або по-доброму їдьте, або зараз перевірю страховку, вогнегасник, знак стоп, аптечку. І всі таблетки в ній перерахуГаївець почервонів.
— Ось що, рятівниці. Або по-доброму їдьте, або зараз перевірю страховку, вогнегасник, знак стоп, аптечку. І всі таблетки в ній перерахуємо.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

1 × п'ять =

Також цікаво:

З життя50 хвилин ago

Того літнього дня на річці…

Того літа на річці… Родина Варі була дружною. Коли вона вчилася в третьому класі, у неї народилася сестра Олеся. Роль...

З життя2 години ago

Привіт! Можна увійти? Я тут з іншого світу.

— Добрий день. Я дружина Юрка. Можна увійти?.. Тиждень медичний інститут гудів перед майбутніми змаганнями з волейболу. Команда лікарів грала...

З життя3 години ago

Чекаючи на мене

Ось адаптована історія: Почекай мене Микита вийшов із вагона на перон і глибоко вдихнув. У рідному місті навіть повітря інше...

З життя4 години ago

Розлучення? Я вибираю тата!

Чи ви розлучаєтеся? Я залишуся з татом Марійка давно відчувала, що їхні стосунки з Богданом дали тріщину. Відчуття охололи, любов...

З життя5 години ago

Сестра з іншого світу

Сводна сестра Після роботи Віра заїхала до торгового центру. У головного бухгалтера через кілька днів ювілей. Їх відділ доручив Вірі...

З життя6 години ago

Батько-вірність

**Батько-герой** Оксана з торбою продуктів повільно піднімалася сходами на третій поверх, рахуючи щаблі. Так само вони рахували разом із сином,...

З життя7 години ago

Привіт! Я був впевнений, що наша зустріч неминуча…

Минуло вже років з тих пір… Рік тому Дмитро їхав додому з роботи та раптом побачив її. Поки шукав розворот,...

З життя8 години ago

Повернись до мене…

Ори так до мене… Соломія ненавиділа своє тіло. З дитинства вона була повненькою і завжди заздрила худим однокласницям. Скільки вона...