Хіба можна не помітити мене?

“Як можна на мене не звертати уваги?” — сердилася Ярина, вивчаючи себе у дзеркалі й підфарбовуючи пухкі губи. “Нічого, незабаром корпоратив, ось там я його точно причарую!” Ця історія про те, як моя подруга Ярина намагалася завоювати увагу колеги та що з того вийшло.

Ярина та її впевненість
Ярина — моя подруга ще з університету. Їй 32, вона яскрава, доглянута, завжди в центрі уваги. Чоловіки оглядаються на неї, а вона знає, як користуватися своєю харизмою. На роботі, у нашій невеличкій IT-компанії, Ярина — справжня зірка. Вона працює у відділі маркетингу, завжди одягнена зі смаком, а її жарти на планерках смішать навіть найсуворішого начальника.

Але нещодавно у нас з’явився новий співробітник, Олег, і він став для Ярини справжньою загадкою. Високий, привабливий, з гарними манерами — словом, ідеальний об’єкт для її уваги. Але ось біда: Олег, здавалося, взагалі не помічав її спроб фліртувати. Ярина розповідала мені, як запросила його на каву, а він ввічливо відмовився, посилаючись на зайнятість. Потім вона “випадково” опинилася з ним у ліфті й спробувала зав’язати розмову, але він лише посміхнувся і вийшов.

“Він зі мною занадто ідеальний?”
Після чергової невдалої спроби Ярина зайшла до мене в кабінет і почала обурюватися: “Ну що, він іншої орієнтації, чи що? Як можна не помічати мене?” Вона стояла перед дзеркалом, поправляла волосся й підфарбовувала губи, ніби готувалася до нового “наступу”. Я засміялася: “Ярино, може, він просто сором’язливий? Або в нього є дівчина?” Але Ярина була непохитна: “Ні, Наталю, тут щось не так. Я бачу, як він спілкується з іншими, а на мене — нуль реакції!”

Вона вирішила, що корпоратив, який мав відбутися через тиждень, стане її “вирішальною хвилиною”. Ярина купила нову сукню, записалася до стиліста й навіть продумала, як “випадково” опинитися поруч із Олегом за столом. “Ось тоді він точно не встоїть”, — заявила вона з упевненістю.

Корпоратив і несподіваний поворот
Настав день корпоративу. Ярина була неперевершена: червона сукня, ідеальний макіяж, сяюча усмішка. Вона справді притягувала погляди колег, але Олег, на лихо, тримався осторонь. Він танцював з іншими дівчатами, жартував з хлопцями, але до Ярини так і не підійшов. Я бачила, як вона почала хвилюватися, але продовжувала посміхатися.

У якийсь момент я помітила, що Олег вийшов на балкон із нашим колегою Ігорем. Вони довго про щось розмовляли, сміялися, а потім я побачила, як Олег поклав руку Ігорю на плече. Ярина теж це помітила й зблідла. “Наталю, ти бачила? — прошепотіла вона. — Це що, правда?” Я знизала плечима: “Може, вони просто друзі?” Але Ярина вже все для себе вирішила.

Чим все закінчилося?
Після корпоративу Ярина трохи заспокоїлася, але все одно була засмучена. Вона зізналася, що їй не так боляче, як ніяково: “Я так старалася, а він, схоже, взагалі жінками не цікавиться”. Пізніше ми дізналися від колег, що Олег дійсно у стосунках, і його партнер — чоловік. Ярина спершу сердилася на себе за те, що “не розгледіла”, а потім розсміялася: “Ну, хоч зрозуміло, чому я йому не сподобалася! А я вже думала, що зі мною щось не так”.

Тепер Ярина жартує, що цей випадок навчив її не бути занадто самовпевненою. Вона до цих пір фліртує з колегами, але вже не так наполегливо. А з Олегом вони, до речі, подружилися — він виявився чудовим хлопцем, просто з іншим смаком.

Якщо у вас були схожі історії, напишіть, як ви справлялися з такими ситуаціями? Як не сприймати відмови близько до серця? Або, може, у вас є порада, як Ярині швидше переключатися на нові “цілі”? Діліться, нам цікаво!