Вона не може брехати під захистом

У школі Ромчик не відрізнявся доброю поведінкою, але вчився на відмінно. За успіхи його хвалили, а за витівки часто лаяли. Він був гарним хлопцем, дівчата липли до нього, а він цим користувався та часто їх міняв.

Марічка вчилася з ним з першого класу. Вже в шостому класі вона раптом усвідомила, що занадто повна, а її постійно дражнили «пухнастиком». Хоч і звикла до глузувань, але з віком їй ставало все більш прикро. Тим більше, що вже почалися перші дитячі закохання. Дівчатка на перервах шепотілись про хлопців хто кому що сказав, хто кого штовхнув чи дернув за коси.

Марічку ніхто не штовхав, ніхто з хлопців не говорив їй нічого крім того ненависного слова. Дома вона плакала від образу.

Мамо, чому я така товста? Чому я в класі єдина така? питала вона крізь сльози.

Донечко, не журись так, ось виростеш, дорослішатимеш, і все зміниться, намагалася її втішити мати, але сама розуміла, що донька справді дуже повна.

Найбільше її принижував саме Ромчик шкільний фаворит, а у старших класах, коли він зустрічався з гарненькою, але жорстокою Олесею, підтримував її, коли та глузувала з Марічки. Можливо, намагався виглядати краще в її очах. Вони разом її дражнили, а вона мовчала, лише сльози котилися по її щоках.

Школа закінчилася. Однокласники розїхалися: Ромчик вступив до будівельного університету, Олеся пішла до коледжу, а Марічка до політехнічного інституту. Після випускного вони більше не бачилися.

Одного вечора Роман повертався з озера, що в кінці парку. Святкували премію, тому компанія була гучною та веселою. Раптом він помітив самотню дівчину, яка годувала качок. Вона підняла на нього очі блакитні, теплі, захопливі. Він одразу ж відділився від друзів і підійшов.

Роман. А ваше імя, прекрасна незнайомко? Давайте прогуляємось? А може, одразу одружимося? Ось моя візитка, він простягнув картку. Дівчина нахмурилася, дивилася на нього здивовано, але все ж узяла її та повернулася, щоб піти.

Він кинувся слідом:

Вибачте, якщо вас образив! Трохи перебрав з друзями. Зателефонуйте мені, я дуже чекатиму.

Наступного дня Роман не відривав очей від телефона. Після обіду прийшов смс: «Марія». Він зрадів і запросив її на побачення.

Вечором він стояв із квітами, хвилюючись, але ось вона зявилася, усміхнена. Побачення пройшло чудово.

День за днем Роман відкривав для себе Марію добру, розумну, спортивну, закохану у великий теніс. Він по-справжньому закохався, хоча до цього мав багато романичних стосунків. Але з Марією було інакше їй теж було двадцять вісім, але виглядала вона набагато молодше.

Єдине, що його бентежило її віра. Вона відвідувала церкву кілька разів на місяць. Він боявся заговорити про це, думаючи, що вона просто шукає душевного спокою.

Через півроку стосунків він запропонував їй переїхати разом.

Вибач, Романе, але я думаю, що це занадто рано. І я не можу жити з чоловіком до шлюбу. Для мене це важливо.

Він не образився, навпаки побачив у цьому жіночу мудрість.

Якось після робочого проекту він запросив її поїхати до Львова. Вони весело дорогою розмовляли, сміялися. В кафе він раптом сказав:

Будь моєю дружиною, Марією? Давай знайдемо ювелірний, я куплю тобі перстень.

Вона нахмурилася:

Я ж казала, що я віруюча. А ти навіть до церкви жодного разу не зайшов. Для такого рішення потрібно спочатку покаятися, сповідатися, потім просити моєї руки у батьків.

Але ж ти сама не знайомила мене з ними! заперечив він, але раптом побачив куполи церкви. Ходімо!

Біля входу він заявив:

Зараз сповідаюся і поговорю з отцем.

Батюшка, побачивши їх, запросив всередину.

Перед вінчанням треба приготуватися, пояснив священник, але зараз я вас вислухаю.

Роман швидко розповів про свої гріхи, зайняло це не більше трьох хвилин. Потім він знову звернувся до Марії:

Виходь за мене!

Але вона мовчки вийшла з храму. Він наздогнав її:

Чому мовчиш?

Не можу брехати під куполом. Ти справді мене не впізнав? Я ж Марічка Зозуля, твоя колишня однокласниця.

Він остовпів, у голові шуміло. Він присіла на лавку.

Тепер згадав Ти ж тоді була

На сорок кілограмів легша, тихо сказала вона.

Йому було гидко за свій минулий вчинок. Він згадав, як її батько колись схопив його за комір:

Якщо ще раз образиш мою доньку матимеш справу зі мною.

Так, я мінялася, продовжила вона. Спорт, віра. Святий отець сказав мені пробачати. І я намагалася. Але сьогодні, коли ти сповідався, навіть не згадав про мене.

Маріє, пробач мене! скрикну Я не можу, сказала вона, обертаючись до нього востаннє, і саме тоді Роман зрозумів, що справжнє каяття починається не зі слів, а з дій.