Connect with us

З життя

Вона не може брехати під захистом

Published

on

У школі Ромчик не відрізнявся доброю поведінкою, але вчився на відмінно. За успіхи його хвалили, а за витівки часто лаяли. Він був гарним хлопцем, дівчата липли до нього, а він цим користувався та часто їх міняв.

Марічка вчилася з ним з першого класу. Вже в шостому класі вона раптом усвідомила, що занадто повна, а її постійно дражнили «пухнастиком». Хоч і звикла до глузувань, але з віком їй ставало все більш прикро. Тим більше, що вже почалися перші дитячі закохання. Дівчатка на перервах шепотілись про хлопців хто кому що сказав, хто кого штовхнув чи дернув за коси.

Марічку ніхто не штовхав, ніхто з хлопців не говорив їй нічого крім того ненависного слова. Дома вона плакала від образу.

Мамо, чому я така товста? Чому я в класі єдина така? питала вона крізь сльози.

Донечко, не журись так, ось виростеш, дорослішатимеш, і все зміниться, намагалася її втішити мати, але сама розуміла, що донька справді дуже повна.

Найбільше її принижував саме Ромчик шкільний фаворит, а у старших класах, коли він зустрічався з гарненькою, але жорстокою Олесею, підтримував її, коли та глузувала з Марічки. Можливо, намагався виглядати краще в її очах. Вони разом її дражнили, а вона мовчала, лише сльози котилися по її щоках.

Школа закінчилася. Однокласники розїхалися: Ромчик вступив до будівельного університету, Олеся пішла до коледжу, а Марічка до політехнічного інституту. Після випускного вони більше не бачилися.

Одного вечора Роман повертався з озера, що в кінці парку. Святкували премію, тому компанія була гучною та веселою. Раптом він помітив самотню дівчину, яка годувала качок. Вона підняла на нього очі блакитні, теплі, захопливі. Він одразу ж відділився від друзів і підійшов.

Роман. А ваше імя, прекрасна незнайомко? Давайте прогуляємось? А може, одразу одружимося? Ось моя візитка, він простягнув картку. Дівчина нахмурилася, дивилася на нього здивовано, але все ж узяла її та повернулася, щоб піти.

Він кинувся слідом:

Вибачте, якщо вас образив! Трохи перебрав з друзями. Зателефонуйте мені, я дуже чекатиму.

Наступного дня Роман не відривав очей від телефона. Після обіду прийшов смс: «Марія». Він зрадів і запросив її на побачення.

Вечором він стояв із квітами, хвилюючись, але ось вона зявилася, усміхнена. Побачення пройшло чудово.

День за днем Роман відкривав для себе Марію добру, розумну, спортивну, закохану у великий теніс. Він по-справжньому закохався, хоча до цього мав багато романичних стосунків. Але з Марією було інакше їй теж було двадцять вісім, але виглядала вона набагато молодше.

Єдине, що його бентежило її віра. Вона відвідувала церкву кілька разів на місяць. Він боявся заговорити про це, думаючи, що вона просто шукає душевного спокою.

Через півроку стосунків він запропонував їй переїхати разом.

Вибач, Романе, але я думаю, що це занадто рано. І я не можу жити з чоловіком до шлюбу. Для мене це важливо.

Він не образився, навпаки побачив у цьому жіночу мудрість.

Якось після робочого проекту він запросив її поїхати до Львова. Вони весело дорогою розмовляли, сміялися. В кафе він раптом сказав:

Будь моєю дружиною, Марією? Давай знайдемо ювелірний, я куплю тобі перстень.

Вона нахмурилася:

Я ж казала, що я віруюча. А ти навіть до церкви жодного разу не зайшов. Для такого рішення потрібно спочатку покаятися, сповідатися, потім просити моєї руки у батьків.

Але ж ти сама не знайомила мене з ними! заперечив він, але раптом побачив куполи церкви. Ходімо!

Біля входу він заявив:

Зараз сповідаюся і поговорю з отцем.

Батюшка, побачивши їх, запросив всередину.

Перед вінчанням треба приготуватися, пояснив священник, але зараз я вас вислухаю.

Роман швидко розповів про свої гріхи, зайняло це не більше трьох хвилин. Потім він знову звернувся до Марії:

Виходь за мене!

Але вона мовчки вийшла з храму. Він наздогнав її:

Чому мовчиш?

Не можу брехати під куполом. Ти справді мене не впізнав? Я ж Марічка Зозуля, твоя колишня однокласниця.

Він остовпів, у голові шуміло. Він присіла на лавку.

Тепер згадав Ти ж тоді була

На сорок кілограмів легша, тихо сказала вона.

Йому було гидко за свій минулий вчинок. Він згадав, як її батько колись схопив його за комір:

Якщо ще раз образиш мою доньку матимеш справу зі мною.

Так, я мінялася, продовжила вона. Спорт, віра. Святий отець сказав мені пробачати. І я намагалася. Але сьогодні, коли ти сповідався, навіть не згадав про мене.

Маріє, пробач мене! скрикну Я не можу, сказала вона, обертаючись до нього востаннє, і саме тоді Роман зрозумів, що справжнє каяття починається не зі слів, а з дій.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

1 + п'ять =

Також цікаво:

З життя33 хвилини ago

“Who did you bring into my home?” my wife gasped. “We agreed your kids from your first marriage wouldn’t live with us.”

**Wednesday, 14th March** An ordinary Wednesday, not a Saturday. I stood in the hallway and watched the two lads with...

EN2 години ago

I Left My Bride at the Altar — and Drove Straight to the Lighthouse

I left My Bride at the Altar — and Drove Straight to the Lighthouse The wind off Sheepscot Bay was...

FR3 години ago

Parfois, un morceau de papier peut déchirer une vie. Le mien tenait dans une enveloppe banale, glissée sous ma porte par une main anonyme, un matin d’août étouffant à Bayonne. L’Adour charriait des odeurs de vase, et la chaleur rendait les rues du Petit Bayonne collantes. Ce bout de papier, un simple devis, m’a glacée plus sûrement qu’un vent d’hiver. Il était adressé à ma mère, Colette, et détaillait le coût d’une pierre tombale. Une pierre tombale. Pour elle. Vivante.

Le document n'était pas sollicité par elle, mais par ceux qui se prétendent ses enfants. Ceux qu'elle a élevés, nourris,...

FR3 години ago

Le phare de la Roche-Noire

La lumière s’est éteinte dans le restaurant au moment même où je posais la main sur la bouteille de champagne...

З життя4 години ago

A Fated EncounterHe didn’t know then that this chance meeting would unravel a secret buried for thirty years.

—Mary…—John looked at his wife and let out a heavy sigh.—I’m sorry, but this year’s trip to the seaside will...

FR4 години ago

Rien que pour toi

Pendant vingt-neuf ans, j’ai pensé que ma sœur était juste douée pour le ménage. Qu’elle aimait repasser mes chemises, préparer...

FR4 години ago

Trente-huit en deux semaines

Je m’appelle Antoine Vernier. À trente-huit ans, je possédais ce dont les gens rêvent sans oser le dire à voix...

ES5 години ago

La carta que nunca dejé en el ataúd

El día del entierro de doña Rosa me quedé junto a los cedros, con un sobre amarillo en el bolsillo....