Не приховуй таємницю в собі

Після закінчення педінституту Марійка повернулася до рідного міста вона мріяла викладати у своїй колишній школі. Ще навчаючись тут, усі знали, що вона стане вчителькою, і ніхто в цьому не сумнівався.

“Наша Марійка завзята свого добється”, казали про неї одноклассники й навіть педагоги.

До школи увійшла впевнена в собі молода жінка й зайшла до кабінету директора:

Добрий день, Ганно Степанівно.

Добрий день директор підняла голову й уважно глянула поверх окулярів. Ой, Марійко Романівна, це ти?

Так, я, особисто, усміхнулась дівчина. Я ж обіцяла повернутися вчителювати.

Рада тобі, дитинко Значить, тепер ти Марійка Романівна вчителька історії. Молодець, здійснила мрію.

Так Марійка почала викладати. Спочатку старшокласники випробовували її терпіння, але згодом почали поважати. А це варто багато чого.

Незабаром вона познайомилась із Олегом, який після університету працював інженером на місцевому заводі. Заручилися, одружились. Ще під час залицяння Олег запропонував:

Давай одружимося, але дітей поки не заводимо спочатку стабільність.

Згодна, але довго чекати не будемо. Без дитини то не сімя.

Так і вирішили. Минуло три роки, коли “доброзичливці” повідомили Марійці, що Олег має роман із колегою. Вона повірила адже чоловік був красивим і жартівливим, завжди оточений друзями.

Скандал у будинку вибухнув несподівано. Олег зізнався, але божився, що більше таке не повториться.

Пробач, Марічко Це більше не станеться. Ти не заслуговуєш на біль.

Марійка була розчарована, вони жили, як сусіди, але з часом Олегу вдалося повернути її довіру. Вона ніби забула принаймні, так йому здавалося. Олег став ідеальним сімянином, особливо коли дізнався, що дружина вагітна.

В нас буде дитина. Я народжу, навіть якщо ти проти.

Я не проти, відповів він.

Народилася гарненька донечка Оленка. Тепер у них зявились нові клопоти, але це було щастя. Олег більше не дивився на інших жінок обожнював свою сімю.

Ззовні вони здавалися ідеальною парою. Марійка, незважаючи на прихований біль, створила в домі тепло. Але вона носила в собі таємницю.

Сьогодні йдемо у цирк! оголосив Олег.

Таточку, я хочу-хочу! Надіну улюблену сукню! раділа Оленка.

Дівчинка росла слухняною, добре вчилася. Марійка пишалася нею, а вчителі жартували:

Оленка, мабуть, теж буде вчителькою?

Ні, вона технарь, сміялася Марійка. Весь час у гаражі з татом коло машини.

Шкільні роки минули швидко Оленка вступила до політеху в іншому місті. Додому їздила на канікули.

Як справи, доню? питав Олег.

Все добре, тату.

Минуло двадцять років. Одного разу Оленка оголосила:

Після диплома ми з Матвієм одружимося.

Батьки знали хлопця чемний, із хорошої родини.

Молодець, що після навчання, схвалив Олег.

Але плани змінились. У Марійки почались проблеми зі здоровям. Олег наполіг на лікарях, але було пізно.

Оленка й Матвій відклали весілля. Допомагали батькові, але Марійка не виборола хворобу.

Олег не міг пробачити собі минулу зраду раптом саме вона завдала дружині болю?

Після похорону Оленка розбирала мамині речі й знайшла лист.

“Оленко, Олег не твій рідний батько”

Серце дівчини здавлювало від болю. Той, кого вона любила як тата, виявився чужою людиною. У листі Марійка розповіла, як після зради Олега навмисно звелася з вчителем географії, який приїхав у командировку. Вона завагітніла і вирішила назвати доньку його імям але нікому нічого не сказала.

“Оленко має знати правду”, написала мати.

Дівчина довго думала, що робити. Врешті пішла до Олега.

Тату, у мене важлива розмова.

Вона розказала все. Олег був у шоці.

Я любив твою матір І люблю тебе, як рідну.

Я не знаю, як жити з цим прошепотіла вона.

Я теж Але я завжди буду твоїм батьком.

Оленка розридалася, але зрозуміла: його любов справжня.

Вона думала знайти справжнього батька, але передумала адже Олег був кращим.

Через рік після смерті матері Оленка вийшла заміж за Матвія. Тепер у них син, якого дуже любить і дідусь Олег.

Життя як книга: іноді сторінки болю переплітаються зі щастям. Але якщо в серці є любов можна пробачити навіть найглибші рани.