Щастя для дочки важливіше за все

Щастя доньки дорожче
Олена Іванівна живе сама й безкінечно скаржиться сусідам на невдячну доньку й онуку, які покинули її одну.

Я їм присвятила все своє життя, а вони, найближчі жорстокі й байдужі, не оцінили цього й кинули мене на поталу долі.

Олена Іванівна ще міцна літня жінка, нарікає на рідних, але не згадує, що донька Марійка щомісяця дає їй гроші, а онука Соломія не раз намагалася помиритися з бабусею, та та ставила умову лише якщо та розлучиться з чоловіком. Соломія щоразу гірко зітхала й йшла геть.

У Соломії тепер своя родина вона вийшла заміж за Тараса. Обоє закінчили університет і влаштувалися на роботу. Живуть у його матері, але планують взяти квартиру в іпотеку, тим більше чекають на прибавлення.

Як вона вийшла за Тараса то ціла історія. Скільки довелося витерпіти від Олени Іванівни, її бабусі.

Одного вечора Соломія прийшла додому й радісно з порогу заявила:

Мамо, бабусю, ми з Тарасом вирішили одружитися! Їй було девятнадцять, все життя попереду, вона сміялась, сповнена почуттів.

Бабуся повільно підняла на неї очі чи не здалося їй? а мати Марійка опустила голову й мовчала. Соломія не розуміла, чому вони не радіють.

Мам, бабуся, ви ж почули, що я сказала? здивовано спитала вона. Я виходжу заміж!

Не бути цьому! різко скрикнула Олена Іванівна. Заміж виходить! І в онучки одразу зник настрій.

Як це «не бути»? Бабусю, що з тобою? Мам вона на мить замовкла. Я думала, ви порадитесь за мене, а тут щось незрозуміле

Мабуть, ти вагітна? суворо спитала бабуся.

Ні, з чого ти взяла? Хто зібрався заміж одразу вагітний? відповіла онука.

Марійка сиділа мовчки, не дивилася на доньку.

Ну й слава Богу, ну й добре. Тоді забудь про це своє весілля, поки не закінчиш університет. Сідай вечеряти, промовила Олена Іванівна.

Не хочу, ми з Тарасом їли піцу, розгублено відповіла онука, не розуміючи, чому бабуся так неприязно зустріла її новину.

Дивно мати мовчить. Соломія поспішала додому, щоб поділитися радістю, сподівалася на підтримку.

Мам, а ти чому мовчиш?

Марійка ніби прокинулася, насупила брови й глянула на доньку. Потім, наче злякавшись, кинула погляд у бік бабусі й, важко зітхнувши, відповіла:

Соломійко, бабуся права. Ще рано тобі заміж, треба закінчити навчання. Та й зараз не модно так рано виходити, сумно посміхнулася вона.

Мам, мені байдуже, модно чи ні. Ми з Тарасом кохаємо одне одного, одружимося, а університет закінчимо не хвилюйтесь. А заміж я піду, що б ви там не казали. Ми вже вирішили.

Бабуся не витримала й злісно кинула Марійці:

Ну що, діждалася? Насолоджуйся яблуко від яблуні недалеко котиться. Твоя донька виходить за такої ж голодранця, як і ти колись. Добре, що я вчасно зупинила

Соломія не розуміла. Батька свого вона ніколи не бачила й не знала. Глянувши на матір, побачила, як та ще нижче схилила голову.

Бабусю, мама теж хотіла заміж? За мого батька? підозріло спитала онука.

Бабуся з презиром відповіла:

Та за кого там було виходити? Такий самий убогий студент. Так, я заборонила їй за нього виходити.

Та чому ж убогий? Зате тепер у нього бізнес, несміливо промовила Марійка.

Ти з ним спілкуєшся? здивувалася бабуся. Ось ще чого не бракувало.

Так, спілкуюся. Він знайшов мене в мережі, з викликом відповіла Марійка. Але він живе в іншому місті. Як поїхав після університету до батьків, так там і залишився.

Соломія в шоці дивилася на матір.

Мам, розкажи детальніше. Ви ж із бабусею завжди казали, що він кинув тебе, дізнавшись про вагітність. А виявляється, ви збиралися одружитися? Що тобі завадило?

Мати з бабусею переглянулися. Марійка опустила голову, а Олена Іванівна заявила:

Так, я завадила, грізно промовила вона. Саме я заборонила твоїй матері виходити за цього голодранця. Заради її ж щастя. В мене особисте життя не склалося. Я сподівалася, хоча б твоя мати виправдає мої сподівання й вийде за гідну людину. А вона закохалася в студента, у якого вдома ще троє молодших братів. Що він міг їй запропонувати? Купу родичів і спільний побут?

Соломія в шоці дивилася на них. Виходить, вони весь час брехали про батька, а вона вірила.

Мамо, але чому? Чому ти не боролася за кохання? питала донька, пильно дивлячись їй у вічі.

Марійка сиділа згорблена, не піднімаючи голови.

З ким боротися? знову грізно спитала бабуся. Зі мною? Даремно я поставила умову: або я, або той студент.

Онука не могла повіритиСоломія мовчала, а потім рішуче сказала: “Я не повторю маминої помилки моє щастя важливіше за бабусині заборони,” і в цю мить вона відчула, як важкі ланцюги минулого розпалися навіки.