З життя
Сонце після дощу… Яскрава надія в українській казці

Сонце після дощу…
Оленко, заходь. Я в погребі була, тобі картоплі набрала.
Олена повернула до двору сусідки.
Ой, дякую, тіто Марто, я вам обовязково поверну.
З чого повернеш? Ох, лишенько. Поверне вона. Треба було раніше думати, коли дітей народжувала. Петро ніколи не був справжнім чоловіком.
Олена проковтнула образливі слова, бо знала до зарплати ще тиждень, а на одному молоці довго не виживеш. Та й не вона одна вдома її чекали троє дітей. Петро, про якого говорила сусідка, був її чоловіком, тепер колишнім, бо минулого року дізнався, що держава за трьох дітей не дасть ні авто, ні квартиру, швиденько зібрав речі й сказав, що в такій злидні жити не хоче. Олена тоді якраз мила посуд і навіть тарілку випустила з рук.
Петре, що це ти кажеш? Ти ж чоловік. Піди на нормальну роботу, де добре платять, і не буде злиднів. Це ж твої діти. Ти завжди казав, що хочеш більше дітей.
Хотів, але ж не знав, що держава так плює на багатодітні родини. А працювати впусту не бачу сенсу, відповів Петро.
Олена опустила руки.
Петре, а як же ми? Як я сама з ними впораюся?
Оленко, я не знаю. І взагалі, чому ти не наполягла, що нам одного дитини достатньо? Ти ж жінка, мала розуміти, що таке може статися.
Олена не встигла нічого відповісти Петро вискочив із хати і майже побіг до зупинки. Сльози навернулися на очі, але тут вона побачила три пари дитячих оченят. Сашко був найстарший, цього року йшов до школи. Мишці було лише пять, а їхня зірочка Марійка два роки. Олена ковтнула, усміхнулася.
Ну, хто за те, щоб спекти млинці?
Діти радісно заверещали, і тільки Сашко ввечері спитав:
Мам, а тато більше не повернеться?
Олена хотіла щось придумати, але потім просто відповіла:
Ні, сину…
Хлопчик трохи посопів, а потім сказав:
Ну й нехай, ми самі впораємось. Я тобі допомагатиму.
Коли Олена поверталася з вечірнього доїння, знала малята вже нагодовані й у ліжках. І взагалі, вона дивувалася, як її син так швидко дорослішав.
***
Подякувавши за картоплю, вона пішла додому. «Господи, коли вже потеплішає? Якась ненормальна зима цього року». Картоплі б вистачило, але одного разу мороз так ударив, що навіть у підвалах вона померзла. Селяни, звісно, їх жаліли. У селі люди добрі, але завжди нагадували, яка вона дурна. А що, дурна? Тепер вона не уявляла, як би жила без когось із дітей. Як би не було важко, але вони справлялися. Хотілося нової одяги та іграшок, але діти не просили. Зна
