Connect with us

З життя

Мій чоловік змусив мене підписати розлучення на лікарняному ліжку, але він і уявити не міг, хто насправді опиниться покинутим…

Published

on

Сьомій поверх приватної лікарні був неприродно тихим. Серцевий монітор рівно дзижчав, біле світло освітлювало бліде обличчя Оксани, яка щойно перенесла операцію з приводу пухлини щитоподібної залози. Ледь отямившись від наркозу, вона побачила свого чоловіка, Тараса, що стояв біля ліжка з паперою в руках.

Очухалась? Добре, підпиши тут.

Його голос був холодним, без найменшого проблиску співчуття.

Оксана, збентежена, прошепотіла:
Що що це за папери?

Тарас різко підсунув їх до неї:
Розлучення. Я вже все оформив. Тобі лише підписати і кінець.

Вона завмерла. Губи тремтіли, у горлі ще боліло після операції, вона не могла вимовити слова. Очі наповнилися болем і нерозумінням.

Ти жартуєш?
Не жартую. Я вже казав не хочу жити з хворою та слабкою жінкою. Набридло тягнути все на собі. Ти теж маєш дати мені жити так, як я хочу.

Він говорив спокійно, ніби обговорював заміну телефону, а не кидав дружину, з якою прожив майже десять років.

Оксана гірко посміхнулася, сльози покотилися по щоках.
Тож ти дочекався моменту, коли я не можу навіть встати, не можу опиратися щоб змусити мене підписати?

Тарас на мить замовк, потім кивнув:
Не звинувачуй мене. Це мало статися рано чи пізно. У мене є інша. Вона більше не хоче ховатися.

Оксана стиснула губи. Біль у горлі був ніщо порівняно з тим, що рвало її серце. Але вона не кричала, не ридала, лише тихо спитала:
Де ручка?

Тарас здивовано підняв брови.
Ти й справді підпишеш?
Хіба не ти сам сказав? Це мало статися.

Він сунув їй ручку. Її тремтяча рука взяла її, і вона повільно вивела своє імя.
Готово. Бажаю тобі щастя.
Дякую. Я надішлю твою частину майна, як домовилися. Прощавай.

Він розвернувся і вийшов. Двері зачинилися за ним тихо і моторошно. Та не минуло й трьох хвилин, як вони знову відчинилися. У палату увійшов чоловік. Це був лікар Богдан, найкращий друг Оксани ще з університету, і той, хто провів операцію. У руці він тримав медичну картку та букет білих троянд.

Мені сказали, що Тарас був тут?
Оксана ледве кивнула, посміхаючись:
Так. Прийшов розлучитися.
Як ти?
Краще ніж будь-коли.

Богдан сів біля неї, поклав квіти на стіл і мовчки подав конверт.
Це чорновик документів на розлучення, який надіслала твоя адвокатка. Ти ж просила, якщо Тарас принесе папери віддати тобі це для підпису.

Оксана розкрила його і, не вагаючись, підписала. Потім підняла на Богдана очі вони сяяли, як ніколи.
Відтепер я більше не житиму для когось. Не муситиму вдавати, що я «достатньо гарна дружина» чи терпіти, коли мені боляче.
Я тут. Не щоб замінити когось. А щоб іти поруч, якщо ти мене потребуєш.

Вона ледве кивнула. По її щ

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

14 − 5 =

Також цікаво:

З життя4 хвилини ago

The kitchen’s marble floor was icy, unyielding, and relentless. And there, on that chilly ground, sat Mrs. Rosaria, a 72-year-old woman.

The marble slab of the kitchen floor was cold, hard, relentless. On that icy surface sat Mrs. Margaret Whitfield, a...

З життя7 хвилин ago

An Arrogant Woman Rips Her Dress, Believing the Waitress Is Just a Lowly Server, Unaware That Her Millionaire Husband Is Watching It All Unfold.

Dear Diary, Tonight a raucous soirée turned into a stark reminder of how quickly civility can shatter. An arrogant woman,...

З життя55 хвилин ago

The Wicked Neighbour Next Door

Every courtyard has that one lady who shrieks from her window whenever someone smokes beneath it, complaining that her flat...

З життя57 хвилин ago

The Runaway Bride: A Tale of Escape

The first time I ever set foot at a wedding was the day the bride fled. Had someone told me...

З життя1 годину ago

The Wicked Neighbour Next Door

Every courtyard has that one lady who shrieks from her window whenever someone smokes beneath it, complaining that her flat...

З життя1 годину ago

What’s Going On, Old Chap? Fancy a Stroll? At Your Age, I’d Be Keeping Cozy at Home!

23October2025 Today the cold wind cut across my cheeks as I stood by the Aroad, the old wicker basket hanging...

З життя3 години ago

Worries or Diagnosis? Understanding the Thin Line

Dear Diary, Im not quite sure how to begin this entry, but the image of my mother buying a loaf...

З життя3 години ago

Well, Aren’t You a Right Numpty?

Enough, Max, she snapped, the words spilling out as if they were nothing more than the morning news. I cant...