Мій чоловік змусив мене підписати розлучення на лікарняному ліжку, але він і уявити не міг, хто насправді опиниться покинутим…

Сьомій поверх приватної лікарні був неприродно тихим. Серцевий монітор рівно дзижчав, біле світло освітлювало бліде обличчя Оксани, яка щойно перенесла операцію з приводу пухлини щитоподібної залози. Ледь отямившись від наркозу, вона побачила свого чоловіка, Тараса, що стояв біля ліжка з паперою в руках.

Очухалась? Добре, підпиши тут.

Його голос був холодним, без найменшого проблиску співчуття.

Оксана, збентежена, прошепотіла:
Що що це за папери?

Тарас різко підсунув їх до неї:
Розлучення. Я вже все оформив. Тобі лише підписати і кінець.

Вона завмерла. Губи тремтіли, у горлі ще боліло після операції, вона не могла вимовити слова. Очі наповнилися болем і нерозумінням.

Ти жартуєш?
Не жартую. Я вже казав не хочу жити з хворою та слабкою жінкою. Набридло тягнути все на собі. Ти теж маєш дати мені жити так, як я хочу.

Він говорив спокійно, ніби обговорював заміну телефону, а не кидав дружину, з якою прожив майже десять років.

Оксана гірко посміхнулася, сльози покотилися по щоках.
Тож ти дочекався моменту, коли я не можу навіть встати, не можу опиратися щоб змусити мене підписати?

Тарас на мить замовк, потім кивнув:
Не звинувачуй мене. Це мало статися рано чи пізно. У мене є інша. Вона більше не хоче ховатися.

Оксана стиснула губи. Біль у горлі був ніщо порівняно з тим, що рвало її серце. Але вона не кричала, не ридала, лише тихо спитала:
Де ручка?

Тарас здивовано підняв брови.
Ти й справді підпишеш?
Хіба не ти сам сказав? Це мало статися.

Він сунув їй ручку. Її тремтяча рука взяла її, і вона повільно вивела своє імя.
Готово. Бажаю тобі щастя.
Дякую. Я надішлю твою частину майна, як домовилися. Прощавай.

Він розвернувся і вийшов. Двері зачинилися за ним тихо і моторошно. Та не минуло й трьох хвилин, як вони знову відчинилися. У палату увійшов чоловік. Це був лікар Богдан, найкращий друг Оксани ще з університету, і той, хто провів операцію. У руці він тримав медичну картку та букет білих троянд.

Мені сказали, що Тарас був тут?
Оксана ледве кивнула, посміхаючись:
Так. Прийшов розлучитися.
Як ти?
Краще ніж будь-коли.

Богдан сів біля неї, поклав квіти на стіл і мовчки подав конверт.
Це чорновик документів на розлучення, який надіслала твоя адвокатка. Ти ж просила, якщо Тарас принесе папери віддати тобі це для підпису.

Оксана розкрила його і, не вагаючись, підписала. Потім підняла на Богдана очі вони сяяли, як ніколи.
Відтепер я більше не житиму для когось. Не муситиму вдавати, що я «достатньо гарна дружина» чи терпіти, коли мені боляче.
Я тут. Не щоб замінити когось. А щоб іти поруч, якщо ти мене потребуєш.

Вона ледве кивнула. По її щ