Є час для суму і є для радості… Автомобіль вона вела впевнено, старанно об’їжджаючи великі калюжі, їхала до рідного села, у батьківський дім. Вирішила провести тут...
— Що, перепрошую? — перепитала Роза Павлівна. — Я кажу, що ви мені сонце заступаєте! — повторив худощавий «чоловік» років п’ятдесяти, розлігшись на лежаку ліворуч від...
— Доброго ранку, сонечко! Найкраще ранку тобі. — мама сіла біля мене на край ліжка і ніжно погладила по голові. — Який же ти вже дорослий....
— Доброго ранку, сонечко! Щонайкращого ранку! — мама сіла біля мене на краєчок ліжка і погладила по голові. — Який же ти в мене вже великий....
Є час для смутку і є для радості… Марину вела впевнено, великі калюжі вона старанно об’їжджала. Їхала до рідного села, до батьківської хати. Рішення провести тут...
— Доброго ранку, сонечко! Найдобрішого. — мама сіла поруч мене на краєчок ліжка й погладила по голові. — Який же ти в мене вже великий. Майже...
— Доброго ранку, сонечко! Найсонячнішого! — мама сіла на край мого ліжка і погладила по голові. — Який же ти в мене вже великий. Майже дорослий...
— Прошу вибачення, пані, скажіть, автобус вже поїхав? — до зупинки підбіг засапаний чоловік. Чолов’яга, а не чоловік, під п’ятдесят, у куртці і треніках, через плече...
— Прабачте, що ви сказали? — перепитала Роза Григорівна. — Я кажу, що ви мені сонце закриваєте! — повторив стрункий “чоловік” років п’ятдесяти, розтягнувшись на лежаку...
— Що, перепрошую? — уточнила Рая Петрівна. — Я кажу, що ви мені сонце закриваєте! — повторив худорлявий чоловік років п’ятдесяти, розташувавшись на лежаку ліворуч від...
«Це не мій син», – холодно оголосив мільйонер, його голос лунав у мармуровому холі. «Збирай речі та виходь. Обоє.» Він...
Сьогодні дуже важкий день. Лежав, згадував, як усе почалось… “Олено! Олено, де ти ходиш?!” – кричав я з вітальні. “Іди...
“Ти навіть ходити не можеш!” — він насміхався, але вона зробила один крок, і все змінилося. Він продовжував: “Ну… твоя...
Сьогодні був найдивніший день у моєму житті – я був на весіллі, де не було нареченого. Моя сестра Зоряна стояла...
Ярослав вийшов із хати — і раптом опинився ближче. — Не смій мені читати моралі! — голос Оксані був гострим,...
Олеся стоїть біля кухонного вікна, жуючи чорствий хліб з маслом і дивлячись на подвір’я сусідки. Ранок похмурий, дощовий — немов...
Місто жило вечірнім диханням — сигнали машин, кроки по бруківці, сміх із кав’ярень, де миготіли гірлянди. Біля столика №6, перед...
Так от, ранкова метушня біля Хрещатика мала свій ритм: тупіт підборів по бруківці, ревні клаксони вгорі над переходом, далекий скрегіт...
Оксанович сиділа біля кухонного вікна, обіймаючи чашку з уже холодним чаєм, і спостерігала, як дітлахи гомонять у дворі. Учора вона...
Оля прискіпливо оглядала свій наряд… Біле плаття, куплене за копійки в поспіху на розпродажі, здавалося якимось занадто простим. Мереживо, яке...