Безжальний голос правди: колеги не могли втекти від прямоти Іри

Віра завжди була прямим у спілкуванні. Її колеги знали — вона ніколи не цуралася правди, навіть якщо вона була гіркою.

Ось наприклад, Оля цілий ранок фліртувала з новим адміністратором, між ділом швиденько розбираючи замовлення. Літала по офісу, як метелик. «Ти ж знаєш, що у нього дружина у пологовому?» — сухо запитала Віра. І все, флірт на нулі.

Або ж Настя, яка ніяк не могла кинути палити. Випробувала пластирі, жувальні гумки — марно. Купила «чудо-цигарку» і кожні півгодини вибігала на перекур. Віра їй і тут: «А ти бачила склад тієї дивовижної цигарки? Я теж ні. І ніхто не бачив. Чому б то?»

Всі обходили Віру стороною — нікому не хотілося потрапити під її гостру мову. А їй було байдуже. Адже правда залишалася правдою. Та хто ж її справді хоче чути?..

Коли Віра поїхала на стажування за кордон, усе офісне життя наче розквітло. Курили біля під’їзду, фліртували з новими клієнтами, влаштовували божевільні п’ятниці і парувались у темних куточках. Одружені й вільні поводили себе наче підлітки.

Але через три тижні Віра повернулася. Завжди строга у костюмах та на шпильках, із нальотом важкого парфуму, вона раптом з’явилася у потертих джинсах і довгому светрі на розмір більше. Волосся — недбалий пучок. На обличчі жодної пудри, а замість парфуму — легкий аромат духов. І що найголовніше — нікому нічого не докоряла.

«Не склала стажування», — висловив думку юрист.
«Захворіла», — припустила секретарка.
«Закохалася!» — засміялася Оля.

«І тому в светрі на два розміри більше?» — іронічно підняла брови перекладачка.
«У будь-якому разі через годину планерка. Краще підготуватися, ніж пліткувати».

Але через годину Віри так і не було. Усі зібралися, чекали, нервували.

Раптом адмін біля вікна гукнув:
«Гляньте! От же вона!»

Напроти, у затишній кав’ярні, за столиком сиділа їхня Віра. Але зовсім інша. Не через відсутність макіяжу чи простеньку зачіску. Просто напроти неї чоловік щось розповідав, а вона сміялася.

«Не знайшла сьогодні блузку, — сказала Віра Сергію, посміхаючись. — Тому в твоєму светрі».
«Мені більше подобається, коли ти без нього», — відповів він.
Віра почервоніла і легко штовхнула його кулачком.
«Годі тобі».
«Не можу, — нахилився він. — Треба швидше закінчувати роботу і їхати до мене. Або до тебе. Після того, як ми познайомилися в аеропорту, все змінилося».

«Погоджуюсь».
«До речі, — прошепотів він, — ти светр наділа навиворіт».
«От біс!»
«Точно, треба до мене — щоб зняти його».

Вона реготала. Вийняла телефон і набрала номер.
У офісі задзвонив телефон на ресепшені.

«Компанія вас вітає! Віра Віталіївна? Так… Вас чекають на планерці. Як… не приїдете? Захворіли? Ого… Одужуйте!»
Секретарка швидко заскочила до конференц-залу.

«Наша Вірочка захворіла!»
«Ми бачимо», — сухо кивнув адмін.

Усі дивилися, як Віра, абсолютно здорова, сідала в машину до незнайомця.

«Вона зникне щонайменше на кілька днів. Навіть не варто їй дзвонити», — сказав адмін.
«Чому?» — здвигнула плечима секретарка.

«Ти коли-небудь приходила на роботу у светрі навиворіт? — усміхнулася Оля. — І в окулярах, щоб не помітили, як гарно минула ніч? Коли тобі все одно, що ти без макіяжу. Коли ти не тут, а все ще поряд із ним».

Секретарка задумалася. Усі теж.

«Захворіла, не склала стажування… — Оля махнула рукою. — Я ж казала — закохалася. І тепер наша Віра змінилася».
«Надовго?» — похмуро спитав адмін.

Оля іронічно подивилася на нього.
«Це вже залежить від вас, чоловіків».

І вийшла із залу.

Справжня зміна починається не зовні, а всередині. Іноді потрібно просто зустріти того, хто змусить тебе забути навіть про власні принципи.