Connect with us

З життя

Доля дарує лише те, що нам призначено

Published

on

Ось твоя історія, адаптована під український колорит.

Повертаючись із району, Тарас їхав трасою з помірною швидкістю, задумавшись про своє життя. Погода стояла похмура, почав накрапати дощ, і лобове скло швидко вкрилося краплями. Машини на зустрічній смузі пролітали одна за одною.

Він їздив у район з роботи він судовий виконавець у великому селі, планував затриматися на три дні, але справа вирішилася швидше, тому він вирішив їхати додому. До того ж у його дружини Олені був день народження. Він купив їй новий одяг, трохи косметики звісно, у магазині йому підказали, що обрати, сам він у цьому не тямок

Їхав всю ніч, спати хотілося, та ще й цей дощ.

“Треба скоротити шлях”, мелькнуло в голові. “Піду через сусіднє село, так ближче, а то трасою зайвий крюк. Правда, тут ґрунтовка, та нічого, вже ранок.”

Так і зробив. З Оленою живуть уже десять років, і синові теж десять вона завагітніла одразу після весілля. Хлопець народився раніше терміну, але нічого виріс Миколка хлопчисько як треба, кмітливий.

Тарас відчував втому, але до дому ще кілометрів зо двадцять. Уже світало, але дощ посилився. Раптом він почув глухий удар у капот і різко гальмував. Промчала думка:

“Добре, що не гнав на швидкості, ще когось збив. Поруч лісосмуга, може, звірина яка” Він вистрибнув із машини.

На дорозі лежала жінка, парасолька валялася осторонь. Його охопила паніка. Збив людину. Може, жива? Він нахилився, підняв її на руки, поніс до машини й посадив на заднє сидіння. Знову подумав:

“Жива, слава Богу, швидкість була невелика.” Потім звернувся до жінки: “Як ви себе почуваєте? Потрібно до лікарні, осередок поряд, ось уже й село видно.”

Жінка схопилася за ногу.

“Не треба до лікарні, я добре, просто трохи ушиб.”

“Хто ви?” підняла вона голову.

Тарас подивився їй у вічі й остолбенів, але й вона теж була в шоці подвійному.

Так і дивилися один на одного, доки не опамяталися.

“Олеся?” вигукнув він.

“Тарасе?” так само здивувалася вона.

“Отака зустріч”, промовив він. “Значить, ось де ти, а я шукав. А ти живеш за двадцять кілометрів від мене.”

“Сама не очікувала, навіть не віриться, що бачу тебе”, відповіла Олеся, на якийсь момент забувши про свій ушиб.

“Так, це я власною персоною, як-небудь”, вже веселіше сказав Тарас.

“Давай все ж таки до фельдшера заїдемо, показуй дорогу.”

“Гаразд”, погодилася вона, відчуваючи невеликий біль у нозі.

Фельдшерський пункт опинився зовсім поруч. Фельдшер оглянув ногу, попросив міцно наступити. Біль майже не відчувався.

“Ушиб у вас, Олесю Миколаївно”, констатував він. “Даду звільнення від роботи.”

“Ні, Іване Васильовичу, у мене уроки в школі, і я вже майже в порядку. Тарас мене підвезе, так?” Тарас кивнув.

Олеся викладала в місцевій школі українську мову та літературу. Жила в цьому селі, вийшла раніше, бо треба було підготуватися до контрольних.

“Може, через пару днів зайдете, Олесю Миколаївно?” сказав фельдшер.

“Якщо нога турбуватиме, то обовязково”, усміхнулася вона.

До машини йшла трохи кульгаючи, а Тарас ішов позаду й радів, що все обійшлося.

“Мені треба переодягнутися, я ж не можу на уроки в такому вигляді, ще є час”, промовила вона.

“Звичайно, показуй, де живеш”, погодився він.

Будинок Олесі теж був недалеко. Вона вийшла з машини, а через кілька хвилин повернулася в іншому одязі у світлому плащі. Дощ і далі мрячив. Поговорити їм особливо не вдалося.

“Олесю, давай зустрінемося ввечері? Де-небудь тут у вас?”

“Навіщо? У тебе ж дружина”

“Та ми ж десять років не бачилися, хоч поговоримо, якщо ти, звісно, зможеш”, раптом він подумав, що її чоловік може не відпустити.

“А ти зовсім не змінився, тільки став серйознішим, ще гарнішим, погляд впевненіший.”

“А тобі дружина дозволяє робити компліменти іншим жінкам?” запитала Олеся, дивлячись на його обручку, а у неї кільця не було, і Тарас це відразу помітив.

“Ну, Олесю, це від щирого серця, нічого такого, а ти все така ж, зухвала”

“Гаразд, он на вїзді є альтанка, там і зустрінемося”, погодилася вона.

Вони засміялися, обом здалося, що та давня образа, через яку колись розійшлися, була дурною й розвіялася. Питань накопичилося багато, але з чого почати поки не знали, та й часу не було. Адже вони так несподівано знову увірвалися одне в одного в життя.

Десять років тому обидва закінчували інститути. Олеся педагогічний, а Тарас навчався на юриста. Любов у них була гарна, тривала вже другий рік. Вони вже будували плани, але не могли

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

12 − 2 =

Також цікаво:

З життя3 години ago

Bought eldest daughter’s flat? Fyodor tells the parents to move in with herReluctantly, they packed their belongings, only to discover that the modest apartment already housed a bustling household of grandchildren and a surprisingly generous mortgage plan.

Mum, can I pop in? Ive got something to talk about, Poppy stood in the doorway of her parents house,...

З життя13 години ago

The Forsaken DollShe lingered in the attic, clutching the cracked porcelain, waiting for the night when its whispered lullaby would finally summon the missing child back home.

Edith Green slipped into the flat where her son Sam and his family lived, heart humming with a joyous excitement...

З життя14 години ago

A dairy worker, late for her first-ever holiday flight, watches a luxury car slam its brakes right beside her.

Monday dawned bright and warm in the spacious, sunfilled hall of Eastfield Agricultural Co., the sound of chatter buzzing like...

З життя15 години ago

When Paul brought his girlfriend home, his father froze in astonishment, his face breaking into a cold sweat.

The first betrayal Paul ever knew: a lesson that would haunt him forever From the moment he could walk, Paul...

З життя16 години ago

My husband’s parents dropped by for a three‑day stay—only their son hasn’t lived here in years.

April12, 2026 The front door didnt swing open at once. Nora stood there, clutching a set of keys as if...

З життя17 години ago

“‘She kicked me out of my own home!’ – shrieked the mother‑in‑law as Catherine defended her space and family”

In this house the strangers rules no longer apply. The door slams shut, and I hear my motherinlaw shouting down...

З життя18 години ago

My long‑awaited husband… I married for the first time at fifty‑five.

My belated husband I didnt get married until I was fiftyfive. Its been five years since that June day when...

ES18 години ago

El público seguía aplaudiendo, pero ella miraba la placa con el nombre de Julia como si intentara descubrir algo detrás de aquellas letras.

Después del concierto, Valentina permaneció sentada frente al piano. El público seguía aplaudiendo, pero ella miraba la placa con el...