ДИВОВИЖНЕ ЩАСТЯ

ЩАСЛИВИЙ ВИПАДОК

—Мамо, залишився останній шанс мати дитину — ЕКЗ. Ми з Кирилом все вирішили. Відмовити нас не вийде. Приймай це, — промовила Соломія, наче видихнула весь біль.

—ЕКЗ? Тобто, в мене буде штучний онук чи онука «з пробірки»? — я не могла повірити власній доньці.

—Назви це як хочеш. Завтра починаємо процедури. Всі аналізи готові. Лікарі попередили — шлях буде довгим і важким. Гарантій немає. Прошу, мамо, тримайся, — Соломія глибоко зітхнула.

Я не знайшла слів у відповідь. А треба було підтримати, дати надію, принаймні — не заважати.

Розмова відбулася по телефону. Зрозуміло, Соломії було важко говорити віч-на-віч — тема болюча.

Перший раз вона вийшла заміж за друга дитинства Олега. Кохалися, немов у казці. Так їй здавалося. Але на весіллі, прямо в ресторані, п’яний молодий завалився в обійми свідка. Соломія знайшла їх у «романтичній» обстановці — брудній комірці.

Олег, побачивши наречений, лепетав щось незрозуміле, а свідок, схопивши сукню, втекла, прикриваючи прозорим серпанком те, що не планувала показувати.

Соломія подала на розлучення. Ми з чоловіком умовляли її не рішати наспіх:

—Сонечко, не спіши. Хто знає, що злюдина в стані сп’яніння витворяє? Можливо, та свідка сама його до комірки затягнула. Він же хлопець як на підбір — ось і зайшла за заборонене. Пробач йому. У вас все попереду.

—Ні, мамо. Не пробачу. Олег вжалив — так вжалив. Болісно. Але я не хочу починати життя зі зради й брехні. Дякувати Богу, що це трапилося на весіллі. Менше страждань, — вона була непохитна.

Олег благав, каявся, але даремно.

…Через кілька місяців виявилося, що донька вагітна від нього. Соломія тихо, без мого знання, позбулася дитини.

…Час минав. До Соломії залицявся Кирило, до речі — найкращий друг Олега. Він давно кохав її, але не наважувався перейти дорогу другові. А тут такий шанс.

Соломія тримала оборону три роки. Кирило не відступав. Нарешті вона здалася:

—Кириле, твоя пропозиція ще актуальна?

—Боже, Сонечко! Ти зголісся? — він поцілував її руку.

Вона кивнула.

Кирило влаштуваІ тепер, коли Марися грала у дворі з іншими дітьми, ніхто вже не пам’ятав про те, як вона з’явилася на світ — адже щастя не буває штучним, воно або є, або його нема.