Я оберу тебе…

Я візьму тебе…
На першому ж занятті в університеті дві дівчини одразу помітили одна одну. Обидві гарненькі, схожі між собою. З того часу їх завжди бачили разом.

Марія вважала, що гідна більшого, ніж провести все життя у маленькому містечку, як її батьки. Мати працювала продавчинею, батько будував і, звичайно, пив. Після школи вона заявила, що їде вступати у Київ.

Батьки поохали, але не перечили. Подумали, що, може, їй пощастить більше, ніж старшій доньці, яка невдало вийшла заміж і тепер сама виховувала двох дітей. Багато грошей надсилати не зможуть, але овочі зі свого городу та закрутки пошлють із знайомими. Сусідка працювала провідницею у потягах якраз на київському напрямку.

Опинившись у Києві, Марія вирішила, що зробить усе, щоб не повертатися додому. Вона зійшлася з Оленою саме тому, що та була корінною киянкою. Батько — лікар, мати — економістка. Пристойна, інтелігентна родина.

Олена співчувала Марії, а та цим користувалася. То поскаржиться, що черевики протерлися, а грошей на нові немає. Олена зараз же дала займу пару. Нема в чому піти на вечірку? Олена віддасть і нову сукню — фігури ж однакові. І ночувала Марія у подруги, особливо під час сесій. У гуртожитку не підготуєшся.

Марія ненавиділа навчання, але сиділа над книжками, хоча дуже хотілося гуляти по клубах. Нічого, ось закінчить університет, закріпиться у Києві — тоді й нагуляється.

Олені, навпаки, все давалося легко, без зусиль. Марія заздрила, хоч виду не показувала. Як часто буває, обидві закохалися в одного хлопця — симпатичного та спортивного. Він приїхав до Києва з військового містечка, де служив його батько. Незабаром у них склалася компанія — всюди ходили втрьох.

«Славко, ти з ними як — по черзі чи разом? Поділися однією», — жартували хлопці.

Навіть викладачі сміялися, запитуючи, у кого він закоханий.

Славко не звертав уваги на підколювання. Йому більше подобалася спокійна та ніжна Олена. Але він боявся це показати, щоб не подумали, що обрали її через київську прописку.

На лекціях він часто ніби випадково торкався її коліна, нахилявся до неї, немов хотів щось сказати. Те, що втікало від усіх, Марія бачила за напруженими обличчями. І її заливала обурена зависть. Мало того, що Олена народилася у Києві, у гарній родині, так ще й хлопця в неї відбила — найкращого.

Славку набридло приховувати почуття, і він зізнався у коханні Олені, а Марії все частіше натякав, що третій — зайвий. Компанія розпадалася. Марії це не подобалось. Втрачати Олену вона не хотіла, як і поступатися їй Славком.

І почала вона думати, як відновити справедливість, розлучити закоханих. В лоб діяти не можна — треба зробити так, щоб Олена зі Славком посварилися. Час не чекав — до кінця третього курсу залишилося здати сесію. А раптом вони одружаться до випуску?

«Хоча б ногу зламала та сиділа вдома. Ні… Тоді він її на руках носитиме. Краще нехай прищами вкриється. Куплю їй суницю…», — думала Марія.

Та доля Олену берегла. Ногу вона не зламала, а прищі висипали у самої Марії.

Перед самою сесією у Славка серйозно захворіла мати. Він узгодив у деканаті, що здасть іспити у серпні, і поїхав додому. На вулиці стояла незвично спекотна для Києва погода. На пляжі б полежувати, а не сидіти над книжками. Після першого іспиту подруги йшли містом. Марія зупинилася біля вітрини весільного салону.

— Яке б ти обрала весільне сукня? — запитала вона Олену.

— Не знаю, ще не думала.

— Не вірю. Усі дівчата мріють про біле. Я б хотіла ось таке, — Марія показала сукню з пишним подолом. — Мені личить? Давай зайдем, приміряємо? За це ж грошей не беруть.

— Та ну… У таку спеку запаришся у капроні. Підем краще морозива купимо, — Олена потягнула подругу від вітрини.

— Ну, Лесю, ну давай… Ніби я наречена, шукаю сукню, а ти підружка.

— Приміряти весільну сукню до пропозиції — погана прикмета, заміж не вийдеш, — намагалася відговорити Олена.

— Дурниці! Ти ж теж заздалегідь будеш вибирати. Всі так роблять і виходять. Одне тільки приміряю, ну будь ласка!

— Гаразд, — здалася Олена.

У салоні їх зустріла стомлена від спеки продавчиня.

Марія увійшла в роль нареченої, прискіпливо роздивлялася сукні. Вибрала улюблене й пішла до примірювальної. Олена визнала, що сукня дуже красиве і личить Марії. Прям зараз до ЗАГСу, якби був з ким.

— У нас є чудове сукня, але воно не всім пасує. Ви струнка — вам ідеально, — промовила продавчиня до Олени.

— Я не виходжу заміж, моя подруга.

— Але ж можна приміряти.

Олена пішла у кабінку. Коли вона вийшла, у Марії перехопило дух. Сукня немов на Олену шили, сиділо як влито. Ніяких мережив, але виглядало витончено.

— Фатки не вистачає, — зауважила Марія.

—Скрізь залунали весільні дзвони, а двоє, які так довго шукали один одного, нарешті обнялися під старим дубом у дідусевому саду.