«Я пам’ятаю все!»

«Я не забула!»

– Бабусю, уявляєш, ми сьогодні на пляжі знайшли золоту обручку! У піску! Тато випадково сунув руку у пісок, а там обручка!

– Та невже?!
– Так, бабусю, не віриш?!
– Звісно, вірю, дорога.
– І тато одразу подарував її мамі! Там навіть бірка була!
– Бірка?!

– Так! Тато пояснив, що, мабуть, обручка якось випадково закотилася у пісок із ювелірного магазину.
– У пісок?!
– Так, бабусю!!! Ну, так він нам і мамі пояснив. Що це не з утопленика чи не вкрадена обручка!

– Ну, якщо тато так сказав…
– Так, бабусю! І сказав, що там таких обручок дуже багато! Ми з Олесем ще тиждень цілими днями перевертаємо цей дурний пісок! Нам би хоча б одну маленьку обручку відшукати.
– У Олеся кашель минув?

– Звичайно, минув. Який тут кашель?! Тут знаєш, скільки справ?! Як справи у Бургарда?
– Нормально. Що ви там їсте?
– Бабусю, не змінюй тему. Покажи його!

Бабуся повернула камеру телефона на собаку. Бургард лежав поруч і уважно слухав діалог.
– Ось. Привітайся, Бургард.
– Бабусю, а чому він такий сумний?!

– З ним усе гаразд, дорога.
– Ні! Я ж знаю, який він у нормі! Бургард!!! Що це з тобою?!
Бургарду здалося, що він почув рідний і знайомий голос. Він вилякнув хвостом.

– Добре, дорога, мені час збиратися на дачу. Ви ще довго там?
– Мама хоче ще на два тижні залишитися.
– На два тижні?! – бабуся поглянула на Бургарда.

– Ну так. Нам тут добре! Ось би ще обручку знайти… Бургард, хочеш обручку на нашийник?!
– Бувай, дорога.

***
– Мам, привіт! Ліза казала, що щось термінове?
– Так. Коли ви прилітаєте?
– Не знаю. Тут дуже гарно. Може ще на пару тижнів. А що?!
– Нічого! Бургард не їсть нічого!

– Як це не їсть?!
– А ось так не їсть. Як ви поїхали, лише спить і в вікно дивиться, а при найменшому шереху в під’їзді біжить до дверей і гавкає.
– Ви йому точно той корм даєте?!
– Ні, блін, сирою картоплею годуємо! Звісно, кормом!
– Блін.

– Ось тобі й блін. Схуднув, знаєш, як?!
– Ну-ка, покажи?!
Бабуся показала сплячого Бургарда.
– Ось. Шкіра та кості.
– Може, його до ветеринара?!

– До якого ветеринара?! Ти нормальна?! Він сумує за вами?! Вас уже місяць немає! Ви його так надовго ніколи не залишали!
– Мам, давай так. Я запишу вас до ветеринара. Відведи його, будь ласка.
– Ну, добре.

***
– Мамо, привіт! Ну як сходили?
– Ох… Привіт. Сходили. Він ветеринара вкусив, коли той хотів його зважити. Я його втримати не змогла. Намордник довелося надягати, щоб УЗД зробити.
– Блін.

– Ось тобі й блін. Забився в куток та гарчить. Звідки сили взялися — не ясно.
– Ну, а що лікар сказав?
– Каже, кров потрібно здати. Зовнішньо все нормально. Мабуть, стрес у нього.
– Чому?
– Чому?! Ти ще питаєш???

– Мамо, не кричи! Ми теж на нервах.
– Ой, робіть, що хочете…

***
– Мамо, привіт. Чому так пізно?
– Мені здається, він ледь дихає.
– Як?! У нас літак вранці. Мамо, заспокойся. Не плач.
– Він кілька днів не їсть. Раніше хоч трішки…

Хтось із дітей позаду запитав:
– Бабусю, чому ти плачеш?
– Дорога, Бургардові погано.
– Тато казав… Ну ми ж завтра прилітаємо!
– Боюся, що можна…

Несподівано в камері телефону бабусі з’явилося обличчя дівчинки.
– Ні!!! Бабусю, піднеси екран телефона до нього та увімкни гучний зв’язок!
– Дорога, він…
– Піднеси!!!!

Вона піднесла телефон до сплячої собаки.
– Бургард, ти мене чуєш?! Ми завтра приїдемо! Я знаю, що ти на нас образився. Ти думаєш, що ми тебе забули! Бургард, слухай мене!

Собака підвелася. Вона уважно слухала.
– Я теж ображаюся, але потім забуваю. Ну, а який сенс?! Усе життя прожити сумною та ображеною?
Зрозумій, Бургард, ти – Зайцев! А Зайцеви, коли важко й страшно, не сумують. Бургард Зайцев, ти думаєш, я не пам’ятаю, як ти тоді на того пса кинувся, коли він на мене накинувся?

Ти його на половину менший, але захистив мене! Тоді ж тобі дісталося. І ти думаєш, після цього я тебе забула?!
Собака слабо виляла хвостом.

– Бургард Зайцев, я прошу тебе піти на кухню та з’їсти ці коричневі кульки! Марш на кухню!
Собака повільно пішла на кухню та почала їсти корм зі своєї миски.

***
Коли ранком вони прилетіли, Бургард їх пробачив. Але не одразу. Хвилин через п’ять. Спочатку відвернувся, пішов у свій куток, а потім кинувся всіх облизувати. Брудні ж. З дороги.