Я поїхала на дачу, не попередивши чоловіка, щоб дізнатися, що він там робить потай: коли я відчинила двері, мене огорнув жах

**Щоденник**
Сьогодні я поїхала на хутір, не сказавши чоловікові. Хотіла зрозуміти, що він там ховає. Двері відчинила і застигла від жаху.
У нас з чоловіком є хата в селі. Раніше ми часто їздили туди: садили картоплю, збирали помідори з городу або просто відпочивали від міста. Але останнім часом він все частіше знаходив причини не їхати: то робота, то втома, то якісь справи. Я не звертала уваги буває ж.
Але учора сусідка Софія сказала випадково:
Бачила твого чоловіка на хуторі.
Я оніміла.
Не може бути! Він же на роботі був.
Ні, точно його бачила, наполягала вона.
Я відклала телефон, а в голові почали лізти найогидніші думки: «Невже у нього коханка? Може, вони там таємно зустрічаються?»
Наступні вихідні він знову відмовився їхати.
Може, я сама поїду? запропонувала я.
Ні! різко відсік він. Я хвилюватимусь.
Ця рішучість лише підсилила мої підозри. Я вирішила слідкувати. І, як і передбачала, він поїхав саме туди.
Я вичекала годину і теж приїхала. Підійшла до хати, серце билося так, ніби вискочить. Відчинила двері… і замерла. Краще б там була коханка, ніж те, що побачила.
Обережно зайшла всередину. Тиша. Але з комори йшов дивний запах важкий, солодкувато-залізний. Крокнула туди, ноги тремтіли.
На балках висіли шкури тварин. Але серед них щось було… занадто схоже на людську.
Я не вірила власним очам.
Раптом у дверях зявився чоловік. Він зблід, побачивши мене.
Це… полювання, прошепотів він. Не хотів тебе лякати…
Я дивилася на нього, немов скамяніла. Всередині кричало, що він бреше. Але я зібралася:
Гаразд… Зрозуміло. Просто не чекала…
Він розслабився. Ми повернулися в хату, але я відчувала його погляд у спину немов намагався зрозуміти, чи повірила я.
Вночі не спала. Вранці, ледь він вийшов, з тремтінням у руках набрала поліцію. Краще нехай перевірять, аніж потім зясується, що мої найстрашніші здогади правда.