Connect with us

З життя

Як Нінка планувала своє весілля

Published

on

Ох, дивіться, як Оленка заміж збиралась
Ніхто в селі не міг зрозуміти, чому Оленці так у коханні не щастить. Дівчина ж у всім ладна, розумна, красива. І праця добра — ветлікарем у великому фермерському господарстві. Мабуть, все тому, що Оленка приїжджа. І, та що кривити душою, відрізнялась вона від місцевих баб.

— Якби Оленка свою корону трохи подвилила, дивись би, то й чоловічок у хаті вже був би. Ну і справді, добрих тепер день з ліхтарем не знайдеш, але хоч якась мужицька душа така,— почала Ярина Гнатівна розмову серед бабусь, що зібрались вечором на колоди посидіти. Вона завжди перша обговорювала усі події та людей в селі. Тут про все вона знала раніше, ніж воно відбувалось.

Та у неї завжди був суперник — Соломія Іванівна. Дружили вони з молодості, і стільки ж сперечались. Якщо Соломія говорила біле, то Ярина аж синіла, доводячи, що чорне.

Усі баби одразу повернулись до Соломії Іванівни, чекаючи продовження комедії. Та й не примушувала чекати.
— Тобто це які ж такі новини? Щоб у хаті смерділи калпаками, аби тільки хлопа було? Та годі вже, жінки! Та що від чоловіка треба? Нехай лише запашок розносить, а працювати жінка буде? Тьху, краще вже з короною хапатись!

Ярина Гнатівна навіть червона стала.
— Так що ти теребеш, теребеш, не розуміючи? Жінці треба з чоловіком жити! Щоб чоловік у домі був!
— Ну да? А мені поясни, нашо він? Сама ж кажеш — мужики залишились тільки такі собі! Навіщо він? Годувати його?

Ярина Гнатівна не витримала, схопилась.
— Ой бо дурна баба! А дитину народити треба?
— Це ти дурна баба! Дитину народити, а потім усю тягати цього мужика? Чи не легше в місто махнути, нормального, гарного знайти, та цієї самої дитини й забажати! І не годувати сякого дармоїда-питуна, а жити для себе?

Баби аж охнули. Завжди найгостріші сварки в подруг були через моральні питання. Раз так посварились, що місяць не розмовляли. Навіть на колоди не виходили. Тоді бабам ну дуже нудно було. А справа в тім, що у Ярини Гнатівни був один чоловік, що його вже хоч двадцять років немає, а у Соломії Іванівни — три, і тепер до неї ще Василь-цегляр заходив, пропонуючи господарства звести докупи. Соломії Іванівні самій за сімдесят, а цеглярю ледь не вісімдесят, а нічого собі.

Тож думки у подруг на цю тему були протилежними.
І зараз все мало скінчитись страшною лайкою, коли б не з’явився сам об’єкт суперечки.

— Здоровенькі були, дівчатка!
Олена зупинилась і дивилась на бабусь із посмішкою.
— Здорова була, Оленко! Та то з міста?
— З Києва, Соломіє Іванівно. Я, до речі, привезла краплі від бліх, то кажіть, у кого коти сяк-так, зайду, накрапаю.
— Ой, Оленко, в котів бліхи то положено мати!
— Ну що ви, Ярино Гнатівно. Тепер такі краплі — один раз накрапав, і півроку свого пухнастика з ліжка не проганяй.
Тоді знову озвалась Соломія Іванівна. Дивлячись зверхньо на подругу, каже:
— Оленко, дякую, до мене зайди. Я, на відміну від деяких темних людей з минулого століття, розумію, як це корисно. А на таких не звертай уваги, не дивуюся, якщо вони й миються в лазні лугом.
І Соломія Іванівна затремтіла від сміху. А Ярина Гнатівна аж почервоніла від злості.
Олена посміхалась. За шість років життя в селі вона звикла, що особистого життя тут немає й бути не може — тільки громадське. Спершу переживала, ображалась, а потім зрозуміла — це звичайнісінький порядок речей. Треба сумувати, якщо про тебе нічого не чутно — отоді ти пусте місце
Олена витягла з кишені телефон і набрала маму: “Знаєш, мам, таки заведу собі ще одного поросенка та гусей, а от цим шляхетним панам хай мама сама вибирає сину наречену у своєму міському королівстві.”

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

п'ятнадцять − 2 =

Також цікаво:

HE32 хвилини ago

# המלצרית שתפסה רגל כיסא שבורה כדי להציל את אימא של הבוס — ומה שהוא עשה אחר כך

אני נוהג מונית באזור בת ים כבר תשע שנים, ואת מה שראיתי ברחוב הצדדי ליד שוק הדגים, בשעה ארבע וחצי...

EN35 хвилин ago

The Rain Remembers Her Face

The rain was coming down sideways over Oak Hill Cemetery, hammering the gravestones so hard I could barely hear my...

PL50 хвилин ago

# Konto, którego nie było

Kaśka poprawiała czarną sukienkę przed lustrem w przedpokoju i liczyła w głowie, ile jeszcze wytrzyma. Za oknem Wrocław szumiał wieczorem...

FR2 години ago

Le cartable en toile cirée de Mamie Odette

Il y a une odeur que je n'ai jamais retrouvée nulle part: celle du cartable en toile cirée que ma...

HE2 години ago

# ילדה אחת שכחה מטריה ברכב — ואף אחד לא בא לקחת אותה

# הטלפון עם המסך הסדוק אני נהגת מונית בתל אביב, שירות "גט" הצהוב הישן, כבר תשע שנים. יש לי משמרת...

PL3 години ago

No One Dared Look at the Mafia Boss at His Father’s Funeral—Until a Little Girl Walked Over and Took His Hand

Nikt nie odważył się spojrzeć na Antoniego Wierzbickiego na pogrzebie ojca — dopóki nie podeszła do niego mała dziewczynka i...

HE3 години ago

Next

**האיש שכולם פחדו לשאול, והילדה שלא פחדה בכלל** באולם הלוויות "בית עולם רימונים" בפתח תקווה עמדו שבעים ושניים גברים בחליפות...

FR3 години ago

Le sourire de la comptable

Marion venait de refermer la caisse quand elle a vu passer devant la vitrine une silhouette qu'elle n'a pas reconnue...