Connect with us

З життя

Ідіть, а я вас наздожу!

Published

on

— Ви йдіть поки, а я під’їду.
— Ти де?
— На дачі. Мама попросила відвезти.

На дачі. У день, коли твій син вперше йде до школи…

Оксана стояла біля кухонної раковини, стискаючи в руці ганчірку. Пальці тремтіли. Не від холодної води, а від люті. На плиті кипіла вже підгоріла вівсянка, у спальні гудів телевізор, а в голові, як на екрані, миготіли питання: «Дача? Зараз? Чому?»

…Чоловік пішов рано. По-англійськи. Просто грюкнув дверима, і знову в домі запанувала тиша. Вона подумала: може, вийшов до машини чи по справі. Син уже прокинувся, потер очі, у піжамі поплентався до ванної.

Все було нормально. Крім одного: тато не повернувся.

— Вікторе, ти зовсім з’їхав?! — спитала вона, коли нарешті додзвонилася.
— Ну мама терміново попросила, — виправдовувався чоловік. — Ви поки йдіть, а я під’їду.
— Так. Терміново. Саме сьогодні. О восьмій ранку. Першого вересня, — голос Оксани став холоднішим за лід, у який врізався «Титанік».
— Слухай, я все розумію… Але вона попросила. Ми швидко.

Оксана промовчала. Бо якби вона сказала хоч слово, гребля її самоконтролю дала б тріщину. А істерика зранку — це не те, що має бачити першокласник. Замість слів вона просто перервала дзвінок.

Нехай це буде на їхньому сумлінні.

— Мам, а тато де? — син стояв у новій білій сорочці, сам застібав ґудзики.

Копирсався, хвилювався, але не скаржився.

— Бабусі терміново треба було на дачу. Тато повіз її, — сказала Оксана без прикрас і сарказму.
— А він потім приїде? — із надією спитав син.
— Не знаю, зайчику. Думаю, ні.
— А він знав, що в мене сьогодні свято?

Вони обговорювали це весь тиждень. Але син, мабуть, не міг зрозуміти такого вчинку з боку батька.

— Знав, — тихо відповіла Оксана.

Хлопчик опустив очі, промовчав. Сів за стіл і втопився у телефоні. У вазі стояв букет, який він понесе до школи. Біля дверей — новий ранець із машинками. Усе було готове до свята.

Крім родини.

На лінійці син намагався триматися. Не посміхався, не плакав, лише міцніше стискав мамину руку, поки навколо метушилися діти, бабусі, тата із камерами. У всіх навколо було свято життя.

Оксана теж фотографувала його, намагалася підбадьорювати. У неї стояв ком у горлі, але вона посміхалася за двох. Може, навіть за трьох. Але цього було замало.

Коли старшокласник ніс на плечах дівчинку з бантами та дзвіночком, прийшло перше повідомлення від свекрухи: «Зроби більше фото. І мені надішли. Хочу подивитися». Друге — за п’ятнадцять хвилин: «Скажи, щоб Ярик мені помахав. Я з вами в думках!»

«У думках з нами?» — Оксана стиснула зуби. «У думках» — це дуже зручно. Зовсім не треба напружуватися.

Вона не стала відповідати. Не тому, що боялася скандалу. Просто… їй було ні про що говорити з цією людиною.

Після лінійки вони пішли в кафе, замовили морозиво та молочні коктейлі, потім прогулялися сквером. План був інший: тато мав відвезти їх у парк атракціонів. Але тато був на дачі. Із капустою, а не із сином. Маршрут довелося змінити.

— Мам, можна я не відповім, якщо бабуся подзвонить? — спитав син, коли в рюкзаку завібрував телефон.
— Звичайно, — кивнула Оксана. — Я теж би не відповіла.

Вона нічого не пояснювала. У цьому не було потреби. Син просто обійняв її у відповідь, притулився так міцно, ніби хотів передати через обійми весь біль і образи.

Усередині щось закам’яніло. Тому коли чоловік їй подзвонив, вона не взяла трубку. Син — теж.

Подружжя обмежилося короткою перепискою.

— Ти зараз як дитина. Відповідай. Мама ображається, — написав Оксані чоловік.
— Твій син теж, — відповіла вона.
— Ярик образився?
— Так. Обидівся. Тому що для нього сьогодні був важливий день. А ви вибрали картоплю. Копай далі.

Віктор з’явився ближче до дев’ятої. Увійшов тихо, навшпиньки, ніби боявся когось розбудити чи, що ймовірніше, загострити вже напружену атмосферу. Син уже спав. Оксана сиділа у вітальні з книгою, але не читала. Не могла зосередитися на літерах. Просто тримала книгу як щит від чужої байдужості та власних тривожних думок.

— Може, завтра кудись підемо? Утрьох, — запропонував чоловік, сідаючи поруч. — У кіно чи в кафе. А то в нас усе роз’єднано.

Оксана підняла брови й перевела погляд на чоловіка. Вона не зраділа його пропозиції, не поспішила піддакнути. Лише втомлено зітхнула.

— Думаєш, у стосунках усе як на роботі? Терміни перенести? Ти був потрібен синові сьогодні.
— Я ж не спеціально, — Віктор потер перенісся, намагаючись заспокоїтися. — Мама несподівано попросила, я не міг відмовитиВіктор зрозумів, що вже не зможе все виправити, коли побачив у синових очах не розчарування, а спокійну байдужість, яка говорила набагато більше, ніж будь-які сльози чи скарги.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

5 × 2 =

Також цікаво:

FR5 години ago

Ce que Camille a vu dans la tempête

Camille Ferrand tenait une petite galerie rue des Tanneurs, à Annecy, à deux pas du canal du Thiou, celui où...

FR11 години ago

Le Testament sous le pommier

Je m'appelle Odette Vasseur, j'ai soixante-quatorze ans, et le jour où j'ai enterré mon deuxième mari, sa fille m'a jetée...

FR11 години ago

**Le dossier bleu**

L'infirmière avait pris ma tension trois fois quand elle a enfin croisé mon regard et détourné les yeux vers le...

ES14 години ago

# La clienta del pañuelo azul

Me llamo Marisol, tengo cincuenta y ocho años y llevo diecisiete trabajando en la caja tres del Publix de Coral...

HE15 години ago

# יתרון הבית

הריח הגיע אליה קודם — צבע טרי, משהו הדרי, כמו בחנות נרות. דנה כרמון לא הזמינה שום נרות. היא יצאה...

HE15 години ago

# יתרון הבית

הריח הגיע אליה קודם — צבע טרי, משהו הדרי, כמו בחנות נרות. דנה כרמון לא הזמינה שום נרות. היא יצאה...

PL16 години ago

# Rachunek uciekającej panny młodej

Głośniki nad głowami wciąż odtwarzały stare przeboje Anny Jantar, gdy moja matka wyrwała mikrofon didżejowi i uznała, że wesele potrzebuje...

EN16 години ago

# The Christmas I Stopped Being Their Bank

My daughter-in-law's fork froze halfway to her mouth when my son stood up and pointed at the door. "Pay rent...