Її щастя, а платимо ми

— Ой, Соню, як добре, що тебе біля під’їзду зустріла! Я тоді навіть підніматись до вас не буду! — ледве переводячи дух, вимовила Іванна Степанівна, свекруха Софії.

— Добрий день! — трохи збентежено відповіла Софія.

Не сказати, що у них були погані стосунки. Просто свекруха не дуже часто їх відвідувала, адже вся себе присвятила доньці Мар’янці.

— Соню, дай тисяч десять. Мар’яночці з Матвійком потрібно в санаторій. То одне треба купити, то інше. А цени скрізь просто космічні, ти ж сама розумієш… — закачала очима й цокнула язиком свекруха.

Ще раз під час розмови з нею Софія всередині закипіла. Вже тисячу разів у думках крутила фразу «Я вам не банкомат!». Сказала б це і свекрусі, і її доньці Мар’янці. Просто в обличчя — і нарешті припинити це вічне жебрацтво!

Але не наважувалась. Адже Іванна Степанівна — мати її чоловіка Івана, бабуся їхньої донечки Ганнусі. Сказати — означало влаштувати скандал, зіпсувати стосунки, внести розкол у родину. Софія дуже переживала за почуття Івана, адже йому довелося б розриватися між дружиною й матір’ю. Саме тому вона мовчала. Але одночасно розуміла — більше не може. Жінка подивилася на свекруху, відчуваючи, як її переповнюють емоції… але слухняно почала шукати гаманець.

…Софія поверталася з роботи в поганому настрої. Чергова перевірка, ревізори причепилися до кожної дрібниці, а начальник лається на всіх підряд. Жінка затрималася на дві години, потім заїхала до магазину, а тепер треба готувати вечерю, вчити уроки з донькою, готувати одяг на завтра… Справи нескінченні, перераховувати — часу не вистачить.

Втомлено піднімаючись сходами, вона відчинила квартиру своїм ключем.

— Мамо, привіт! Нам на завтра треба проект про птахів підготувати. Ти мені допоможеш? — назустріч вибігла дев’ятирічна Ганнуся й одразу ж «порадувала» маму.

— Звісно, Ганю. Зараз переодягнуся, вечерю швиденько зварю, і разом подивимось.

Софія поставила сумки на кухні й пішла у кімнату.

— Ой, Соню, я й не почув, як ти зайшла. Чого така розгублена? Знову на роботі щось? — запитав чоловік.

— Так, чергова перевірка. Як завжди! — махнула рукою Софія.

— Слухай, я мамі переказав п’ять тися— Але цього разу не витримала й різко закрила гаманець, дивлячись свекрусі прямо в очі: “Ні, Іванно Степанівно, достатньо”.