Інша жінка

Всього кілька хвилин знайомства з Оксаною, і Тарас зрозумів, що його світ змінився назавжди. Ніколи раніше він не відчував такого сильного потягу до жінки. Біда в тому, що вона заміжня. І це лише початок!

Її чоловіка, Володимира, Тарас знав ще зі студентських років. Вони не були близькими друзями, але зберігали знайомство, часто зустрічалися та відвідували свята спільних приятелів.

Саме на одній з таких вечірок Володимир їх і познайомив. “Це моя дружина Оксана,” сказав він. Для Тараса це було несподіванкою: він навіть не знав, що Володимир одружився.

Виявилося, вони розписалися без гучних святкувань. Так вирішив Володимир. Замість витрат на весілля, він волів вкласти гроші в подорож. Володимир завжди славився своєю ощадливістю.

– А як же парубочий вечір, біла сукня й гарні фото для родинного альбому? – щиро здивувався Тарас.

– Не люблю показуху, ти ж знаєш, – пробурчав Володимир. – Парубочий можемо потім, – правда, Оксано?

Дружина кивнула, хоча на її обличчі промайнула тінь невдоволення.

– Ви не любите білі сукні? – запитав Тарас, розвиваючи тему.

– Люблю, – просто відповіла Оксана. – Але Володя головний. Він вважає це дурницею і бізнесом на романтиці. До того ж він десь прочитав, що чим розкішніше весілля, тим швидше розлучення.

– Це щось нове, – засміявся Тарас. – А без весілля, значить, стосунки міцніші?

– Побачимо, – усміхнулася Оксана із мрійливим виразом. Здавалося, вона уявляла себе щасливою дружиною в майбутньому.

Саме в цей момент Тарас побачив її очі. І загубився. І зник.

Того вечора вони безупинно розмовляли, виявляючи безліч спільних інтересів. Володимир постійно був десь відсутній, вирішуючи робочі питання телефоном. Оксану, здавалось, не дратувала ця ситуація.

Тараса дивувало інше. Прийти на вечірку з молодою дружиною й займатися чимось стороннім? Це було дивно.

Він навіть запитав Оксану:

– Володимир не боїться залишати тебе?

– Що?

– Красуня сама цілий вечір… Так і забрати можуть. Чи він не ревнує?

– Мене? – здивувалася Оксана. – Володимир одружений з роботою.

– Не образливо?

– Що? – знову не зрозуміла Оксана. – Що справа на першому місці? Це нормально.

– Може, потанцюємо?

– Чому б і ні?

Того вечора Тарас відчув страх. Щось між ними почало палахкотіти.

Ні, це не було кохання з першого погляду. Просто здавалося, що вони говорять і відчувають в унісон.

Крім того, Оксана була чарівною. Не класична красуня, але мала щось невловиме, що створювало неповторний образ. Тарас фізично не міг насититися спілкуванням з нею.

Через два тижні подзвонив Володимир:

– Допоможи! Ми з Оксаною зібралися на концерт, а в мене термінова робота – квиток пропадає. Піди з нею, а?

– Жартуєш? Невже в неї нема подруг?

– Прикинь, нема! Вона сама тебе запропонувала.

– І де ти знайшов таке диво?

– Що маєш на увазі?

– Я думав, таких вже не буває: не перечить, не ображається, подруг нема. Може, вона ще й готувати любить?

– Ха-ха, знати треба, де шукати! – сподобалась Володимиру жартівлива репліка. – Я привіз її з провінції. Тепер хоче культурного життя. Так, зможеш сьогодні?

– Зможу, але врахуй – це перший і останній раз. Тобі пощастило, що я вільний.

Тарас з Оксаною чудово провели час. Знову не могли наговоритися. І вона навіть вмовила його разом відвідати виставку наступного тижня:

– Володя завжди зайнятий, йому це не цікаво. А я тут нікого не знаю. Як тільки знайду роботу, то й компанію буде легше знайти.

Що робити?

Після третього їхньої зустрічі (так, Тарас вже почав називати це побаченнями) він вирішив уникати побачень з Оксаною за будь-яких обставин. Чужа дружина – табу. Крапка. Сказав – зробив.

Повністю уникнути зустрічей не виходило – дні народження у їхній компанії святкували всі разом.

На одному з таких свят Оксана сіла поряд і з роззброюючою відвертістю запитала:

– Тарасе, ти мене уникаєш? Чим я могла образити? Мені здавалося, що нам дуже цікаво разом.

– Так і є. Просто… часу немає. Та й ніяково якось. Моя природна скромність не дозволяє мені так часто розважати чужу дружину.

Оксана засміялася:

– Володимир тільки “за”!

– За що? – почувши своє ім’я, чоловік відволікся від обговорення риболовлі з сусідом справа.

– За те, щоб Тарас супроводжував мене на виставки й у театр, – зовсім не збентежившись, відповіла Оксана.

– Скільки завгодно! – мовив він, дивлячись просто у вічі приятелю. – На рибалку вона не хоче – я вже запрошував.

Після цього Тарас та Оксана періодично проводили час разом. «Можемо ж ми просто дружити, – переконувався Тарас. – Адже я на ніщо не претендую, в їхню родину не влізаю». Контролювати себе було важко, але довіра Володимира також грала роль.

Пройшло два роки. Тарас продовжував дружити з Володимиром та Оксаною. Намагався побудувати стосунки з іншими дівчатами, але це виявлялося не так просто.

Одного дня Оксана подзвонила йому в сльозах, попросивши про зустріч.

Виявилося, у родині друзів давно назрівала криза. Оксана дуже хотіла дитину, а Володимир – категорично ні. У результаті вони віддалилися одне від одного:

– Вчора він так на мене кричав, стіни тряслися, – жалілася Оксана. – І почав ревнувати до всіх, навіть до тебе. Думає, що піду до іншого. Чесно кажучи, я його боюся.

– Б’є тебе? – насторожився Тарас.

– Ні, до такого не доходило, але постійно кричить. П’є майже щоночі, каже, що знімає стрес. На роботі його сильно дістають. Не знаю, як довго я ще це терпітиму.

Тарас слухав її мовчки, поки в голові не виникла моторошна думка: «А що, як Володимир та Оксана таки розлучаться?» І тоді він зможе зізнатися в своїх почуттях.

Але тут Оксана сказала:

– Чому ми з Володимиром такі різні, а? Наскільки було б простіше, якби я, наприклад, тебе кохала.

Відзначила. Миттєво розвіяла всі ілюзії Тараса. Він ледве не засміявся. Звісно, протягом цього часу він тільки й думав про себе і свої почуття. Йому навіть на думку не спало, що Оксана нічого подібного до нього не відчуває. Вона з ним дружить!

Коли дівчина заспокоїлася, Тарас пообіцяв поговорити з Володимиром. А проводжаючи її додому, відчув полегшення. Ніби йому видалили хворий зуб. Болісно, але ти точно знаєш – завтра стане легше.

Розмова з Володимиром не склалася. Той дійсно почав жахливо ревнувати дружину.

– Не лізь не в свої справи, – відрізав він. – І зі своїми виставками зав’язуйте.

Через кілька місяців раптово написала шкільна любов Тараса, яка несподівано повернулася з Києва.

Зав’язалося жваве листування, ніби й не було десяти років розлуки. Тарас перестав думати про Оксану. Вчасно якраз випав день народження у спільного друга, і вони пішли туди разом. Прогнозовано зустріли там Володимира з Оксаною.

Тарас ні на крок не відходив від своєї супутниці, але марно. Коли, проводжаючи додому, він хотів її поцілувати, вона відсторонилася:

– Не треба. Бачила, як ти на неї дивишся. Між вами з Оксаною щось є. Це інших ви можете обманювати, а я тебе з дитинства знаю.

Ледве заснував, як задзвонив телефон:

– Тарасе, приїжджай, допоможи, будь ласка, – тихо і налякано говорила в слухавку Оксана. – Володя зовсім здурів. Він п’яний, я закрилась від нього у ванній, обіцяє двері зламати.

Тарас викликав таксі. Боявся, що Володимир не відчинить двері і доведеться викликати поліцію, але все обійшлося.

– З’явився рятівник, – злобно видихнув той. І намагався вдарити його в обличчя. Тарас легко уклонився. Битися з п’яним не хотів.

– Надоїло! – закричав Володимир. – Тарас те, Тарас се, у вас з ним так багато спільного… Тара-а-а-се, блін… Забирай!

Тарас дивився на товариша із жалем:

– А ти дурень. Оксана ніколи мене не любила.

Володимир знову замахнувся…

Тарас похитав головою:

– Пити треба менше. Оксана сьогодні точно поїде зі мною. Подзвони, коли протверезієш.

Уже в машині він запитав у зляканої жінки:

– Тобі є де переночувати?

– А в тебе не можна?

– Не думаю, що це гарна ідея.

– Так, напевно, тут ти правий, – всхлипнула Оксана. – А в іншому ти сильно помиляєшся. Я тебе люблю. Мені дуже добре з тобою.