Історія квартири, здала відразу після смерті власниці.

Віднедавна я опинилася в квартирі в центрі Києва, яку здали відразу після смерті власниці. Велика занедбана квартира з чорним входом. Нові господарі – дуже далекі й, напевно, дуже жадібні родичі. Вони нічого не винесли, не прибрали, не намагалися зберегти. Жити в такому оточенні було дивно – торкаєшся всього без дозволу, наче господар просто вийшов до магазину за хлібом.

Спочатку здавалося, що хтось повернеться, побачить мене і запитає голосом директора: що ви тут робите? Але ні, ніхто не прийшов. Біля телевізора клубок ниток. Ґудзики в вазочці. Чеські різнокольорові келихи, красиві, але в постійному вжитку – явно часто пили з них вино. За склом фотографія іноземної дівчинки в мантії та шапочці з пензликом. У кладовці акуратно упаковані зимові пальта і черевики. У всіх кімнатах свіжі календарі – настінні, перекидні, відривні, просто якась манія. Тут стежили за часом. На кухні в шафці недопиті вітаміни «Корал клубу». Тут планували жити довго і затишно. Ніяких ліків – ніхто не хворів.

Власниця жила одна в трьох кімнатах. У ванній різні шампуні для кошенят. Скрізь сильний котячий дух. Коти тут були на королівському становищі, і, вочевидь, їх гуртом вивели слідом за труною. І чудова бібліотека. Не декоративна, коли сторінки склеєні, а книжки підібрані за кольором і висотою. А така жива, читана, видно, що поповнювалася все життя, для задоволення, без снобізму. І альбоми Філонова, і китайська філософія, і Чейз з Устиновою.

А ще багато-багато книжок про діда власниці квартири. Товстезних, набагато товстіших за Біблію. На кількох мовах. Скрізь про його всесвітню комуністичну значимість, його геній і вдячність народів за його діяння. І ось я прийшла з вулиці, і якби тут був камін, я могла би підтримувати вогонь за допомогою цього макулатури. Тоді з неї була б хоч якась користь.

Що залишилося від цієї людини? Квартира в Києві, здаючи яку, далекі родичі можуть більше не працювати.

Боже, можна померти в будь-який момент, і нічого з того, що було тобі дорогим, вже не буде дорогим нікому. Так, є діти, але і їм не потрібно нічого мого. У них буде своє. Господи, все, що є у нашому житті матеріального – це лише дрібниці, такі смішні й незначущі речі. Та й самі ми…

Виявилося, що досі у мене була надія на безсмертя)

А тепер не буду нічого накопичувати, обставляти і думати про потім. Життя неможливо облаштувати раз і назавжди, його можна лише продовжувати день за днем.

І збирати – лише враження, жити тільки зараз – щоб було що згадати, коли вже нічого не буде відбуватися. Мені показали, що буває ПОТІМ. Нічого. Просто приходять чужі люди, витирають твої сліди і варять каву в твоїй турці .