Юля вилетіла на святкування ювілею свекрухи на день раніше — і аж здригнулася в літаку, коли хтось раптом гукнув її за іменем…

Соломія вилетіла на ювілей свекрухи на день раніше за інших, і ледве вмостившись у крісло літака, здригнулась хтось несподівано гукнув її на імя

Вона нервово перебирала ремінець сумки, стоячи в черзі на реєстрацію. До ювілею свекрухи а точніше, колишньої лишався ще день, але Соломія навмисне взяла ранній рейс. Вона знала, що Богдан, як завжди, тягнутиме до останнього і, швидше за все, полетить лише вранці наступного дня. Минуло три роки після розлучення, і весь цей час їм удавалось жити в одному місті, жодного разу не зустрівшись. Тепер їй найменше хотілося руйнувати цю крихку рівновагу.

«Місце 14В», пробігло в голові, коли вона глянула на посадочний. Біля вікна, як вона любила. У літаку Соломія машинально дістала книжку новий роман, який почала вчора і не могла відірватись. Історія про кохання, зраду і прощення. Раніше вона уникала таких сюжетів, але час загоює рани.

Соломіє? знайомий голос змусив її аж підскочити. Оце так зустріч

Вона повільно підвела погляд. Богдан стояв у проході, тримаючи валізу. Все такий самий стрункий, у своєму улюбленому темно-синьому піджаку. Лише на скронях пробивалась сивина, якої вона раніше не помічала.

Ти ж завжди запізнюєшся, вирвалось у неї замість вітання.

А ти завжди все плануєш наперед, усміхнувся він, дістаючи квиток. Так 14С.

Соломія відчула, як щоки спалахували полумям. Три години польоту поруч із людиною, якої вона так ретельно уникала роками. Схоже, доля вирішила пожартувати.

Можу помінятись місцями з кимось почав Богдан.

Не треба, перебила вона. Ми ж дорослі.

Він кивнув і сів поруч. Від нього пахло тим самим одеколоном, і цей запах пронизав її, наче удар. Скільки разів вона прокидалась від нього

Як справи? спитав він після зльоту, коли тиша стала невиносимою.

Добре. Відкрила свою студію танців, вона намагалась говорити рівно. А ти все там же?

Ні, перейшов у консалтинг. Памятаєш, я завжди мріяв?

Звісно, вона памятала. Як і те, скільки вони сварились через це. Вона боялась змін, він прагнув чогось нового. Тепер, через роки, кожен отримав те, чого хотів. Чому ж тоді так болить?

Мама буде радий тебе бачити, промовив Богдан після паузи. Вона й досі тримає ту вишивану серветку, що ти їй подарувала.

Марія Іванівна завжди була Соломія запнулась, шукаючи слова, дуже теплою до мене.

Навіть після розлучення казала, що ти була найкращою невісткою.

У горлі несподівано заломило. Вона швидко відкрила книжку, намагаючись відволіктися.

Що читаєш? він глянув на обкладинку.

«Час повертатись», відповіла вона, і обидва замовкли, відчувши гіркувату іронію.

Решту польоту вони провели в тиші, але тепер вона була не напруженою, а мякою, майже звичною. Коли літак приземлився у Львові, Богдан допоміг їй дістати сумку.

Може, поїдемо одним таксі? запропонував він. Все одно в одну сторону.

Соломія вагалась. Три роки тому вони розійшлися, впевнені, що більше ніколи не побачаться. Але ось вони тут, і світ не розвалився.

Гаразд, кивнула вона. Тільки я буду дивитись за дорогою, бо ти вічно не слухаєш навігатор.

Він засміявся, і від цього сміху щось тепло розлилось у грудях. Може, іноді треба просто дати минулому другий шанс?

Таксі їхало вузькими львівськими вуличками. Соломія, як і обіцяла, стежила за маршрутом. Богдан сидів поруч, між ними лежала сумка.

Тут ліворуч, сказала вона, і в нього мимоволі прослизнула усмішка: вона завжди памятала дорогу до його батьків краще за нього.

А памятаєш, як ми вперше до мами приїхали? раптом спитав він. Ти тоді так хвилювалась

Ще б пак! фыркнула Соломія. Пять разів перевдягалась. Хотіла справити враження.

А потім розлила узвар на спідницю

Вони розсміялись, і на мить здалось, ніби нічого й не змінилось. Але таксі зупинилось біля знайомої хати, і момент розтанув у вечірніх сутінках.

Марія Іванівна зустріла їх на порозі, схопившись за груди:

Ви разом? Оце так диво!

Випадково зустрілись у літаку, поспішно пояснила Соломія, відчуваючи, як у свекрухи в очах загоряється надія.

Заходьте, заходьте! Соломійко, я тобі кімнату підготувала, ту саму

Вона завмерла. «Її» кімната маленька спальня на горищі, де вони з Богданом завжди ночували. Де вранці сонце грало на деревяній стелі, а з вікна було видно стару грушу

Мам, може, я в вітальні? спробував заперечити Богдан.

Ані слова більше! відрізала Марія Іванівна. Там завтра гості. Соломія у спальні, ти у своїй кімнаті. Як завжди.

«Як завжди». Ці слова дзвеніли в голові. Ніщо